Чому честь честю пишемо окремо, а давним-давно через дефіс?

Складні слова утворені повторенням тих самих слів, синонімів або антонімів пишуться через дефіс.

Але! Якщо складне слово утворення повторенням тих самих слів, але в різних відмінках, пишемо ОКРЕМО:

честь честю (Н.в+О.в.), кінець кінцем (Н.в.+О.в.), раз у раз (Н.в.+Зн.в.), нога в ногу (Н.в.+Зн.в.), рік у рік (Н.в.+Зн.в.)

Складні прислівники, утворені повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних незмінних слів, пишуться через дефіс: ген-ген, ледве-ледве, вранці-рано, давним-давно, повік-віків, зроду-віку, врешті-решт, тишком-нишком, геть-чисто, більш-менш, сам-один, видимо-невидимо.

Давним-давно - прислівник, який є незмінний да й ще і синонімічним, за правилом ми пишемо його через дефіс.

Честь честю - також прислівник, який утворений поєднанням двох іменників, які можуть відмінюватися. Так як вони різні за відмінками - ми пишемо цей прислівник окремо, за правилом.

Україна - це наш спільний дім. Україна - приємний, ласкавий і такий домашній ґанок, на якому збирається вся родина-народ, щоб до один одному чи отримати схвалення. Україна - це наш дім, наша душа і наше серце. 
По-перше, всі ми український народ, який має спільну історію, спільні проблеми й спільне майбутнє. Ми ніколи, хоч які б не були невзгоди, не забудемо нашу спільну неньку Батьківщину. Звичайно, знайдуться ті, хто буде взагалі кричати, що ми не Україна, а Окраїна, що взагалі не люд, але не треба звертати увагу на тих, хто просто заздрить нашому братьскому духу й любові до країни.
Як казала Леся Українка: 
     ...Буває часом сліпну від краси.
        Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, - 
        оці степи, це небо, ці ліси,
        усе так гарно, чисто, незрадливо,
        усе як є - дорога, явори,
        усе моє, все зветься Україна.
        Така краса, висока і нетлінна,
        що хоч спинись і з Богом говори...
І дійсно, це так! Це дійсно так! Адже де ще такі лани, де ще такі гори, ліси і степи? Все це поєднанно в одну картину, що міститься в Україні. І кожний українець може з упевненістю казати, що Батьківщина - це його домівка. Саме тому, по-друге, через цю ниточку, яка дуже міцна й не порветься з часами, треба величати Україну спільною домівкою.
Отже, попри те, що вороги намагаються нас розділити, знищити в нас зірнівки любові, у нас ніколи не зломиться дух патротизму, дух у віру кожного з нас і у те, що Україна - наш спільний дім. 

Моя Семья
Моя семья не большая, это типичная семья:папа, мама, я, брат, сестра и кот. Моей маме 41 год, она - учительница испанского языка в университете. Она прирожденная учительница. У неё дар преподавать. Моему отцу 42 года, он профессиональный художник и работает в оформительском комбинате.Обоим моим родителям нравится их работа.
Моей старшей сестре Наташе 19 лет ,она ходит в университет и хочет стать учительнице по истории. Ей нравится читать историческую и художественную литературу. Моему младшему брату Игорю только 6 лет,он ходит в детский сад.Он очень смешной,мне нравится проводить свободное время с ним,обучая его чему-нибудь.Игорю нравится играть с нашим котом.
Вообщем я люблю свою семью, хоть и обычную но зато она есть