261 випишіть із підручників історії, хімії, біології шість складних ре- чень із підрядними мети. визначте їхній стиль, аргументовано доведіть доцільність уживання таких складнопідрядних речень у цьому стилі.максимум !

П очинався літній день. Тяглися до Сонця квіти, а над ними гудів Джміль:

– Ж-ж-жарко... Ж-ж-жорстоке Сонце.

Образилося Сонце, сховалося за хмару. Похмуро стало, квіти пелюстки згорнули, мурахи свої домівки позачиняли.

– Як тепер без Сонечка жити? – зашепотіли Дерева.

– Ось я,– сказав хтось ледь чутно, і всі побачили червонокрилого жучка, якого теж Сонечком звали.

– А ти можеш землю зігрівати? – спитали Дерева.

– Ні,– зітхнуло Сонечко,– я попелиць знищую та інших дрібних шкідників.

– За це тобі, Сонечку вклонилися Дерева і знову зашепотіли: – Як без Сонечка жити?

А Джміль гудів:

– Ж-ж-жаль, квіти пелюстки згорнули, ж-ж-жаль.

– Жаль?! – обурилися Дерева. – А хто Сонце жорстоким назвав?

Став Джміль у Сонця пробачення просити:

– Ж-ж-жити без тебе не можна, пробач мені.

Виглянуло Сонце з-за хмари, усміхнулося. Зраділи дерева, квіти розкрилися, а Джміль над ними гудів:

– Ж-ж-жарко, але не дуж-ж-же...

Мене завжди цікавило питання, що ж саме єднає мене з моїми пращурами, який зв’язок існує між сучасним і минулим?

Перше, що єднає мене з пращурами, це земля, на якій я живу. Споконвічно на українських землях жили мої предки, обробляли цю землю, вважаючи її святою, будували на ній своє житло. Кожний клаптик цієї землі вони відвойовували в іноземних загарбників, яких було чимало. Авжеж, українська земля надзвичайно родюча, і багато хто хотів прибрати цей ласий шматочок до рук. Але не дозволив цього український народ. Завзято обороняв він рідну землю і від турецько-татарських орд, і від панської Польщі. І зараз, живучи у своїй рідній країні, я не можу не радіти з того, що являюся нащадком цього великого народу.

Друге, що міцно зв’язує мене із минулим, це моя мова. Українською мовою говорять мої батьки, мої бабуся та дідусь. На цій мові розмовляли і мої пращури. Багато чого довелося витерпіти їм, аби дістати право говорити рідною мовою. Адже не дозволяли українцям розмовляти своєю споконвічною мовою, називали її мужицькою. Змушували говорити або російською, або польською мовами. Але й це випробування мужньо склали наші пращури, відвоювали свою рідну мову. І зараз я можу вільно, не боячись, говорити українською мовою, бо це ж моя рідна мова!

Третє, це обряди, які йдуть ще з дохристиянських часів. Звісно, вони тісно переплелися із християнськими, але все ж таки продовжують жити. Узяти хоча б ворожіння дівчат на Різдво та Водохрестя.

Отже, сучасні українці надзвичайно міцно зв’язані із своїм минулим, із своїми великими пращурами, завдяки яким ми й маємо таку чудову країну — Україну!

Я пишаюсь тим, що маю пращурами такий великий народ.