Провідміняти: одна тисяча шістсот пʼятдесят вісім​

Н. 1658

Р. Однієї Тисячі шестисот п’ятдесяти восьми

З. = Н

О. Однією тисячею шістьома стами п’ятдесятьома вісьмома

Д. Одній тисячі шестистам п’ятдесятьом вісьмом

М. На одній тисячі шестисот п’ятдесятьох вісьмох

Василько був найстарший у сім'ї Якима. У Святий вечір його непокоїло те, що батько сидів на підлозі, схиливши голову. Хлопчик знав причину — батько нездужав і грошей не було викупити у шевця мамині чоботи. Та ось "щасливий" випадок, здавалося б, врятував становище. Якомусь чоловікові сподобалася ялинка, що росла в їхньому садочку. Він хотів її купити для панських дітей. Коли Василько це почув, у нього на "очі набігли сльози. Адже ялинка була для нього маленькою радістю і втіхою. Він намагався заперечити, але побачив у очах батька невимовний смуток. Як не боляче було Василькові віддавати ялинку, але перемогла любов до батьків і розуміння становища: батько хворий, сім'я бідує

Хлопчик має добре серце. Це виявляється й у ставленні до ялинки як до живої істоти. Коли її рубали, то Василькові здавалося, що вона от-от застогне. Тому він мало не плакав від жалю. Але не до цього було, бо довелося лагодити сани, запрягати коней і везти зелене деревце панам. З болем у серці Василько вирушає в путь. Коли хлопчик в'їхав до лісу, вже сутеніло і йому було холодно і страшно, "навкруги вила хуртовина, бурхав холодний вітер та крутив снігом". Раптом коні зупинилися, і він із жахом виявив, що зламалися сани. Треба було мати неабияку мужність, щоб не розгубитися, не втратити надію на порятунок. Розпрягши коней, кмітливий хлопчик вирішив повернутися додому, однак невдовзі зрозумів, що заблукав, "здорові дуби стояли в лісі, мов страховища, і звідусюди простягали до нього цупкі чорні гілки". У лісі вже зовсім стемніло. Десь недалеко вили вовки. Та удача не зрадила Василькові. Мабуть, через те, що він був сміливий, розумний і мав добре серце. Коцюбинський, на жаль, не розповідає нам, як хлопчик врятувався. Зате він описує радість і гордість батьків за свого сина.

Я певна, що, прочитавши цей твір, ровесники захочуть бути схожими на Василька.

Собака – один із найвірніших помічників людини. Його значення колосальне: охороняти майно, захищати хазяїна, допомагати в перевезеннях, нести військову службу тощо. Також це експериментальний вид тварин. На собаках випробовують різні медичні засоби. А також вони стали першими тваринами «космонавтами». Породи собак поділяються на мисливські, службові й декоративні. Свійські собаки відносно швидко дичавіють. При схрещуванні з вовками дають плідне потомство. Відповідно до породи собаки мають різну будову й забарвлення – від білосніжного та рудого до насиченого чорного з різноманітними відтінками. Середньостатистичний собака переважно 30-40 см у висоту і до 50 см у довжину. Зручна тілобудова дозволяє тварині розвивати хорошу швидкість, бути спритним, здатним до праці, захисту й оборони. Ця унікальна універсальність дала другу назву собаці – «друг людини». В результаті селекції, генетики зуміли вивести безліч нових порід. Від цього залежить будова, розмір, форма вух і хвоста тощо. Всі породи собак мають чотири лапи з опорними пальцями й кігтями. Два набори зубів розташовані таким чином, щоб було зручно споживати їжу, зокрема сире м’ясо та кістки. Також у собак надзвичайно тонко розвинений такі органи чуття, як нюх і слух. Це робить їх конкурентними серед інших тварин.