Пними членамиСамостійна робота 8. Розділові знаки в реченПрочитайте текст (окремі розділові знаки пропущено Викоілові знаки пропущено). Виконайте завдання 1-8 до ньогоід стелею полиця з ма-(1) Усе в тому домі здавалося звичним і рідним мисник поблизу порогашд стелею полиракартини.ктерками, глечиками й пляшками. (2) На покуті стіл над ним фотографії всього роду й карт(3) Здебільшого то були копії Брюллоольшого то були копії Брюллова, Васильківського, Куїнджі. (4) Усе в цьому домі боВиткаому домі було своеані на верстаті ма-коли, мати вносилана тершим киломомстіл лави ослони зроблені майстровитими руками господанею. (0) У світлиці було тепло й затишно навіть узимку. (7) коли наставали холоди, матиньої соломи, щоб слати долівку. (8) Золотиста солома пахла літом і була першихЖИТЕ!для малого Василька. (9) Рідна хата на мить виринула з пам..ят... и відпливла немов Шалашаланда10) 15льки в сер..ці Береговця залишився болючий щем. (п) живучи в міс..кій квартРеред сучасних меблів кришталю і картин у позолочен..их рамах він сумував за далеко. (4) Пишні й красиві килими видавалися гордовитими й чужими. (13) Полирова , виблискували зухвало. (14) Чотири кімнати кухня ван..а й передпокій усе це мабуть тепер і вавається родиним гніздом, яке з такою старан..істю обставила Марина. (За І. Цюпою) 1. Упишіть пропущені літери в слова.2. Розставте розділові знаки в реченнях. 3. Визначте стиль тексту. відповіді на завдання 4-8 укажіть у таблицях, позначаючи номер речення (правильних відповідей можебути одна або декілька)нь з 4 5 6 7 8 | 9 10 | 11 12 134. Однорідні означення є в реченнях56N 5. Однорідні члени з узагальнювальними словамиЄв реченняхПара 13000 оlmаsiaСара 100 евра 6. Декілька рядів однорідних членів є в реченнях2 7. Порівнянням ускладнено речення2О 8. Вставним словом ускладнено речення1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14)Ол ​

Калина- дуже красива рослина.Це стрункий кущ,з багатьма тонкими вітами,що тягнуться до сонця.Із приходом весни на калині набухають бруньки.Потім калина вкривається білими суцвіттями-парасольками.Її листя світло-зелене з нерівними зубчастими краєчками,і ними грається вітерець.Потім,коли калина одцвіте,з"являються маленькі зелені ягідки,які поступово збільщуються,а з настанням осені набувають насичено червоного кольору.Стиглі ягоди схожі на яскраві краплини крові.Калина кислувато-гіркувата на смак,але дуже корисна.З калини готують варення яке допомагає при кашлі,компот,а ще калиною прикрашають весільні короваї.Калина-символ українського народу,символ життя.

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?

Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати. 

Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.

Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.