Найменником371 ЧОМУ ТАК? Поясніть чому виділене слово можна вважати займеннипише в першому реченні.1. Налив собі молока.2. Був собі раз Вовчик-Братик і Лисичка-Сестричка.с т а спорі і папіть невеликий діалог (5-6 реплік) відповідно до​

Нічого не зрозумів із умови, але можливо є проблема в розумінні зворотнього займенника "себе", ось декілька означень.

1) Зворотний займенник "себе" вказує на відношення до діючої особи. Він не має форм називного відмінка, роду і числа. У нього є такі відмінкові форми: Себе (до себе), собі, себе, собою, на собі.

2) Займенник "себе" може бути віднесений до будь-якої особи, однієї чи багатьох.

До прикладу: Він себе контролював. Вони себе не впізнавали. Ти маєш пишатися собою. Я пригадую себе малим.

   Я - громадянин України 
      Я народився в Україні. Ця держава вільна і незалежна, а ще донедавна вона була складовою великої держави - Радянського Союзу. Я не знаю, як було жити у тій державі, але я твердо впевнений, що краще мати невелику, але власну Батьківщину. 
      Історичні корені Україні сягають давніх часів. На наш народ відомий свою неподоланністю та незнищенністю, великою і могутньою державою - Київською Руссю; Запорозькою Січчю. 
      Я гордий, що живу у цій країні. Вона ще молода, але ініціативна, вона має розумних синів, які піднімуть її. 
      Наше суспільство потребує громадянина освіченого, активного, який вміє жити і працювати в умовах демократизації, в обстановці зростаючої і економічної відповідальності, який уміє встановлювати контакти з іншими людьми, орієнтуватися в ситуаціях, що склалися, швидко адаптуватися до нових умов. 
   

Микола Вороний — талановитий поет і критик, історик і перекладач. Та працювати на повну силу він не міг через переслідування, звинувачення в контрреволюційній діяльності, арешти. А вся провина полягала в тому, що поет дуже любив свій край, український народ, уболівав за Його долю.Цікавився М. Вороний історією України, знайомився з літописами, працював з архівними документами. У Галицько-Волинському літописі він знайшов один факт, який його дуже зацікавив. Князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана. Оточений пошаною й увагою, хлопчик швидко забув рідний край, свої звичаї. А старий хан сумує за сином і, щоб повернути його, споряджає до Києва посланця, щоб той нагадав юнакові про його край, рід і умовив повернутися назад. Та не схотів той ні слухати, ні повертатися. «І дав йому Ор зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». Т прийшов у землю свою», — говориться в Іпатському літописі. Саме ці слова автор виніс у епіграф, передавши почуття людини, яка забула рідний край, та вказавши на можливість відновлення любові до рідного краю.