Скласти 2 речення зі словом "грає" щоб вони мали інші значення

Весняного ранку грає соловей

скрипач грає на скрипці

Особую любовь художник-реалист Николай Петрович Богданов-Бельский питал к жанровым сюжетам, а именно тем, где главную роль играют простые крестьянские дети. Вот и картина «Виртуоз» представляет нам не строго одетого музыканта со скрипкой в концертном зале, а юного деревенского музыканта, благодарными слушателями которого стали ещё четверо таких же крестьянских ребят, уютно расположившись на живописной залитой солнечным светом поляне, окружённой берёзами.

Написанный в несколько импрессионистической манере пейзаж ещё больше сосредотачивает внимание зрителя на персонажах картины. Парнишка-балалечник в пёстрой свободной рубахе что-то играет – по его напряжённому  лицу можно заметить, как он старается. Лица же благодарных слушателей выражают абсолютно разные эмоции – мальчик в клетчатой рубахе довольно улыбается, рядом сидящие ребята демонстрируют неподдельную заинтересованность, а рослый мальчишка в красной рубахе и вовсе встал – то ли в пляс готовый пуститься, то ли просто заслушавшись.

Необычайным спокойствием и созидательностью пропитана эта картина – этакая сельская пастораль, где в центре внимание уютный и беззаботный мир детей. Будучи внебрачным сыном батрачки, мастер знал этот мир очень хорошо и с удовольствием раскрывал его перед зрителем, открывая ему сентиментальную красоту и очарование крестьянского детства.

Замечательную живопись Богданова-Бельского стоит поставить на отдельный пьедестал. Как абсолютно все работы подобной тематики, так и  отдельно взятый «Виртуоз» источают тепло, любовь и неподдельную доброту. И, кажется, до сих пор льётся с холста незатейливая мелодия крестьянского балалаечника, увлекая своих юных слушателей.

1891 г. Холст, масло. 129 x 159 см.  Государственный музей искусств Грузии.

Дивовижна історія життя, де були і пил сільських вулиць, і блискучі оперні зали Європи, і радість зустрічей, і гіркота втрати застигла в сяйві теплої бронзи на одній із старих вулиць півтисячолітнього міста Галичини все це – незабутній силует пам’ятника Соломії Крушельницької (1872 – 1952).

Адже місто, де юна співачка починала свій шлях у огортаючому муарі нот (перші свої професійні кроки майбутня примадонна починала в гімназичному хорі “Руська бесіда”, де в одинадцятирічному віці відбулося її дебют на великій сцені) не міг забути про свій золотий голос.

Потім всього за три роки (з 1891 по 1893) будуть закінчена з відзнакою консерваторія Галицького музичного товариства у Львові по класу оперний спів та фортепіано, головна партія в ораторії Генделя “Месія”, срібна медаль на публічному конкурсі, навчання в Мілані у блискучого педагога професора Фаусти Креспі, які стануть лише сходинками до вершини оперного Олімпу світу.

Але все ж перші свої кар’єрні кроки в якості оперної діви Соломія Крушельницька здійснить на рідній галицькій землі – на підмостках Львівського театру опери та балету, в якості Леонори ді Гусман опери Гаетано Доніцетті “Фаворитка”, а потім – блискучого успіху партії Сантуцци опери П’єтро Масканьї “Сільська честь” в 1894 році.