. Випишіть із тексту дієприкметники й дієприслівники. Визначте, від яких дієслів вони утворені. Український рушник можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як без пісні, не обходяться народження, одруження людини, ювілейні урочистості. Ознакою охайності , працьовитості кожної господині є прибрана хата й чистий рушник напохваті. По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Ним накривали і діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. Подарунковими рушниками перев’язували кумів і гостей, за на зорини. Гарний був звичай використовувати рушник при будівництві житла. Його вішали вгорі, у кутку, коли стіни були вже зведені. У перший день огляду озимини йшли в поле гуртом – частіше родом. Попереду батько ніс на рушнику хліб-сіль; у кошику, накритому рушником, несла різне частування мати. На зеленому полі розстеляли його, клали їжу. Так робили в перший день оранки, сівби та жнив. Після закінчення жнив господар зустрічав женців з хлібом-сіллю на рушнику. А ті одягали на нього обжинковий вінок. Коли син вирушав із дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб беріг від лиха. Цей звичай існує і нині. Весільний рушничок кожна дівчина готувала сама. Вишивати рушник, сорочки матері навчали дочок змалку. Окрім хат, рушниками в минулому прикрашали також громадські установи – сільські управи, школи. Рушник у нашому побуті живе і сьогодні. Його використовують на весілля, під час проводів хлопців до армії. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Добре було б, якби і в сім’ях повернулися до прадавньої традиції вишивати рушники. У нашій мові збереглися численні фразеологічні вирази, які відбивають народні звичаї, пов’язані з використанням рушників: дбати рушники, вертатися з рушниками, подавати рушники, стати на рушнику, слати старостів за рушниками (За Л. Орел