ть Будь ласкаВаріант І1. Позначте речення, в якому правильно виділене звертання.А. Здрастуй сонце і здрастуй вітре!Б. Дякую, тобі моє серденько, за таку твою увагу до мене!В. Що ж, пробачте йому, графе Толстой і Антоне Чехов, не ображайтеся на нього, могутній Франко і ніжна Лесю, не гнівайтеся, Олександре Блок, Володимире Маяковський і Олександре Довженко.Г. Ой не світи, місяченьку не світи нікому, тільки світи миленькому, як іде додому.2. Позначте речення з поширеним звертанням.А. У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти городини…Б. Знаю, знаю, дівчинонько, чим я тебе розгнівив: що я вчора ізвечора із другою говорив.В. Верни до мене, пам’яте моя.Г. О сарнонько, приходь вечірньою добою на скло прозорих вод…3. Позначте речення, в якому правильно поставлені розділові знаки при вставних словах.А. Це була, так би мовити наша фамільна ворона.Б. Правду кажучи, дика гуска ота повз нас і не летіла, і не пливла, проте ми її заполювали.В. Може – спить вона тепер солодким сном, листячком у грушевому дуплі прикрившись.Г. Отже: голову його не так легко вирізнити в темряві степу.4. Укажіть речення, в якому є вставлене речення.А. Біля басейна (в басейні догори черевом плавала рибина – поганий знак) садівник періщив лозиною козу.Б. Коли морська зірка повзе, то один із променів трохи піднятий і виставлений уперед.В. За його розрахунками, він уже повинен бути навпроти літака.Г. Зоре моя вечірняя, зійди над горою, поговорим тихесенько в неволі з тобою.5. Установіть відповідність між реченням вираження у ньому звертання.1. Іменник у формі кличного відмінка.2. Словосполучення.3. Прикметник.4. Іменник + словосполучення.А. Я тебе, вірная, аж до хатоньки сам на руках віднесу.Б. Піднімаймося, спішімо на боротьбу проти ненависного ворога!В. Нахиляйтесь, густі лози, куди вітер віє!..Г. Постій, чумаче, постривай, шляху в людей розпитай.Д. Зіроньки ясні небо покрили, вийди, дівчино, серденко миле.6. Установіть відповідність між реченнями та значенням ужитих у них вставних слів.1. Джерело повідомлення.2. Привернення уваги.3. Упевненість.4. Невпевненість.А. Запам’ятайте, най ший б уникнути грибних отруєнь – збирати лише ті гриби, які вам добре відомі.Б. Тоді шкурка в лисиці робиться густа та лискуча, а, як відомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро.В. По вулиці йду і, здається, уперше розплющив я очі на світ.Г. Тепер повернули, без сумніву, до лісу.Д. Буває, часом сліпну від краси.7. Складіть два речення зі словом видно, використавши його у ролі вставного і звичайного члена речення.8. Уявіть себе екскурсоводом. Розкажіть гостям вашого міста про певну будівлю або пам’ятник, використовуючи звертання і вставні слова. Підкресліть їх у тексті.​

1.В

2.В

3.Б

4.А

5. 1-Г

2-В

3-А

4-Д

6. 1-Б

2-А

3-Г

4-В

7. Видно, діти не впоралися із завданням.

Учителю було видно, що діти не впоралися із завданням.

Був собі дід та баба і мали собі дочку. Ото чи довго прожила баба, чи ні, та й задумала вмерти. А як умирала, то своєму чоловікові казала:
— Як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди — не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір’ю!
— Добре,— відказав чоловік,— не буду брати не то ЇЇ, а й ніякої, і женитися не буду.
От заховав дід бабу і похорон відправив та й живе собі сам. А трохи згодом ішов раз селом та й зайшов до тієї удови, що жінка не веліла її брати. То чоловік сказав: не буду женитися ні з якою, а то й забув, що казав, і забіг, побалакав і удову до себе просив. Тоді вдова з великих радощів сказала:
— Я вже давно цього ждала!
От усю худобу забрала і до діда жити з дочкою помандрувала.
Ото живуть усі вкупі — дідова дочка й бабина. Дуже баба не любила дідової дочки: сказано, як мачуха,— усе гризе голову. Та й діти між собою часто сваряться — надто зла бабина дочка: звичайно, як зведенята,— у них ніколи ласки нема.
Оце, було, як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина знай цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться, і не раз так бувало, що, гарцюючи, і мички попалить. А йдуть додому вранці та дійдуть до перелазу — ото й каже бабина дочка до дідової дочки:
— Дай,— каже,— мені починки, сестрице, я подержу, поки ти перелізеш.
— Добре,— каже,— сестрице, на!
От поки дідова дочка перелазить, а бабина дочка, взявши починки, побіжить додому і матері набреше, що дідова дочка з хлопцями цілу ніч гуляла і мички попалила.
— А я пряла і додому поспішала. Бачте, мамочко, яка вона ледача!
От дідова дочка прийде додому, то мачуха й почне її бити і дідові виказувати:
— Твоя дитина ледащо — не хоче робити, а ти не хочеш учити!
Що вже не робила, як з неї не знущалась, що дідові не наговорювала, а їй усе байдуже: робить собі мовчки. Дуже бабі було досадно з дочкою дивитися на неї, що дід її жалує,— і почали вдвох радитися, як би дідову дочку витурити з дому, щоб її не було!
Ото й почала баба дідові гризти голову:
— Твоя дитина ледащо — не хоче нічого робити, тільки все гуляє та спить міцним сном, а ти ще й жалуєш, ти б лучче, ніж мав би жалувати її, найняв де-небудь, то, може, що й було б з неї!
— Де я найму її? — каже дід.
— Так веди куди хочеш, а щоб вона дома не була. Ото як докучала баба своїми речами дідові, аж до живих
печінок допекла, бо щодня одно товкла: «Веди та й годі!» Нічого було робити дідові: треба вести, хоч і жалко.
От зібрались і пішли, і зайшли у великий ліс. Ото дочка дідові й каже:
— Верніться, тату, додому, я й сама піду, десь знайду собі службу.
— Добре,— каже дід.
Попрощався і вернувсь, а дівчина пішла собі.
Ото йде та йде дуже великим лісом, коли стоїть яблунька, така зарощена бур’яном, що й не видно, та й каже:
—Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану!
От дідова дочка закотила рукави, обполола, обханю-чила і пісочком обсипала; яблунька подякувала, дівчина пішла далі.
Ото схотілось їй пити. Вона зайшла до криниці, а криничка їй говорить:
— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану!
От дівчина обчистила, обханючила і пісочком обсипала; криничка їй подякувала, вона пішла далі. Коли біжить така погана собака та й каже:
— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану!
От дівчина заходилась, обчистила, обханючила. Собака й сказала дівонько!» Вона пішла далі.
Коли стоїть піч, і така облупана, а біля неї глина лежить. Ото й каже піч:
— Дівонько-голубонько, обчисть мене, обмаж мене,— я тобі у великій пригоді стану!
От дівчина замісила глину, полізла у піч, обчистила, обмазала; піч їй подякувала, дівчина пішла далі. Ото йде та йде,— зустрічає її жінка та й каже:
— Помагайбі тобі, дівчино! Дівчина відказала їй:
— Добре здоров’я!
— Куди ти йдеш, дівчино? — спиталась жінка. А дівчина й каже:
— Іду, тіточко, щоб де найнятися.
— Наймись у мене,— сказала жінка.
— Добре,— відказала дівчина,— наймусь.
— У мене,— каже жінка,— невелике діло, аби ти вміла зробити те, що я скажу.
— А чому ж не зумію? — каже дівчина.— Раз мені покажете, паніматко, а вдруге і сама знатиму.
Ото прийшли додому, де та жінка жила. От жінка й каже:
— Ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано й увечері нагрій окропу і вилий у корито, і борошенця туди всип, і замішай,— тільки, гляди мені, що б не гаряче було, тільки тепленьке,— та не бійся, що б не бачила, що б не чула,— стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позла-зяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір, то ти нагодуй їх, то вони порозлазяться куди кому треба.

Добридень, моя люба матусенько!
Як твої справи? Чому тобі довелося затриматися? Ми вже скучили за тобою! Але ти не турбуйся, мамочко, у нас дома все гаразд. Я допомагаю татові: і прибираю, і мию посуд, і навіть готую їсти. У школі теж усе гаразд. Оцінки в мене гарні - і з англійської, і з математики, і з української. Зі світової літератури ми зараз вивчаємо казку Ганса Крістіана Андерсена «Дикі лебеді». Але ми з тобою читали її влітку, тому тепер я читаю інші казки цього чудового казкаря.
Дорога матусю, до побачення! Будь ласка, приїжджай швидше!
Твоя Оксанка (Твій Петрик).