УЗГОДЖЕНЕ ОЗНАЧЕННЯ кто знает

Объяснение:

Означення буває поширене або непоширене. Види означень: узгоджені — означення, виражене словом, що має такий самий рід (в однині), число й відмінок, що й означуване слово. неузгоджені — форми різних частин мови, що вказують на ознаку або належність предмета.

Одного разу мені на день народження купили велосипед.

Але я міг кататися тільки у себе на подвірьї,тому-що недалеко була дорога і мені не дозволяли батьки виїзджати на вулицю кататися з друзями

І тоді я  задумався про те як було би добре якщо б зникли машини і я міг би спокійно їздити по дорогах і нічого не боятися

Мені батьки багато розповідали що траплялися нещастні випадки з дітьки які їздили на велосипедах і їх збивала машина,але я тоді придумав ось що

У нас недалеко був зарослий великий маєток

Я попросив батьків щоб вони зробили там вело-трассу але батьки не погоджувалися бо казали що це надто дорого.Тоді ми з батьками вірішили долучити інших батьків,людей і назбирати кошти.

Ви не повірите але рівно через півтора роки  назбирали сумму дуже велику і сталося так що нам вистачило на побудування вело-трасси або по іншому вело майданчика

Ще вчора сонечко гріло по-літньому. А сьогодні вночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь.

У буйні зелені крони дерев, осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя. Молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. А вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. Не сумуй, що незабаром опаде твоє листя.

Прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.

Ще пишніше розквітне твоя врода.

Кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то сипне за комір кілька холодних краплинок осіннього дощу, то збадьорить прозорою прохолодою. А інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого заглядають під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів…

Я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой щем у серці.

У садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким соком у холодну траву.

— “Не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. — Мине осінь, пройде зима. Пора згасання зміниться порою цвітіння”.

І я не сумую, бо про це мене просила сама Осінь сьогодні вночі. Осінь, що завітала до мого міста.