Прочитайте. Доведіть, що це складне синтаксичне ціле. Визначте його стиль і засоби організації компонентів. Любив Саливон Дніпро. Любив його нь, його молитовну тишу у травневу ніч, його гуркіт на порогах, сині брижі восени. Любив Саливон густі очерети плавнів, літ пухкої куні над ними, тягу вальдшнепів, качиний сплеск у заводях. Любив, коли вода лютувала, легко, мов тріску, підкидала плити, грозила смертю. (Н. Рибак) Визначте тип речень за будовою. Виконайте синтаксичний розбір складнопідрядного речення.

Якось, зовсім випадково, мені на очі потрапила репродукція картини Олександра Мурашка під назвою «Дівчина в червоному капелюсі». Вана з першого погляду привабила мене незвичайною технікою малювання та витонченою майстерністю митця. Ця картина була написана широким і густим мазком, але в то й же час усі деталі на ній відрізняються соковитістю і впевненістю. А контраст яскравого червоного кольору капелюха і темних відтінків заднього плану картини створює живописний дзвінкий акцент. Саме сміливі зіставлення цих кольорів, інтенсивність червоних тонів, які врівноважують і приглушують глибокі і м’які чорні очі дівчини, вразили найбільш усього в цій картині.Якщо навіть не придивлятися до картини, перш за все впадає в очі червоний капелюх, який яскравою плямою виділяється на чорному фоні і контрастує з темним вбранням. Цей капелюх приваблює увагу і до обличчя дівчини, яке світиться глибоким спокоєм та зосередженням. Дівчина у червоному капелюсі дуже схожа на макову квітку на фоні темного українського поля. Енергія червоного кольору вигідно підкреслює молодість та красу дівчини, якій, скоріш за все, було близько вісімнадцяти років у той час, коли вона позувала художникові. Її обличчя не по віку серйозне і декілька розгублене, а чорні очі приваблюють погляд глядачів.

Вже пізніше мені довелося узнати, що Олександр Мурашко – видатний український митець кінця XIX – початку XX століття. Він народився в Києві, дитинство його пройшло на Чернігівщині, а творчістю Мурашко займався, подорожуючи по всьому світу. Весь час він експериментував с різними техніками малювання і більшість з них добре засвоїв. Своїм нащадкам художник залишив багато картин, які сьогодні можна побачити як в музеях та картинних галереях нашої країни, так і в приватних колекціях українських і іноземних цінителів живопису. Картину «Дівчина у червоному капелюсі» Мурашко написав у Парижі.

Біля струмка козак спішився і зсадовив малого на землю. Коня завів у прозорий затінок, зняв поклажу, розсідлав. Самопал обережно притулив до стовбура.

Поки малий вигулював коня, Омелько розпакував торбу. Лишилося ще пшоно, торбинка пшеничного борошна, кілька шматочків сала, капшук солі та з десяток тараньок.

Не відстібуючи з пояса ні лука, ні сагайдака, козак зачерпнув мідним казанком крижаної води. Тоді всипав кілька жмень пшеничного борошна. Круто посолив. Проказав молитву і почав вимішувати тісто.

Коли вимішав так круто, що тісто вже не липло до рук, то насипав у казанок ще борошна і заходився щосили перетирати грушевою ложкою тісто з борошном. Омелько так старався, що аж упрів, але буханець тіста перетворився на дрібненькі кульки. Їх козак обережно зсипав у неглибоку дерев’яну миску.

Малий тим часом напоїв Буланка, насипав у шаньку вівса й поставив коня у холодку. Потім заступом викопав поздовжню ямку, по боках поклав два шмати вивернутого дерну, а на них, як на цеглини примостив поданий Омельком казанок із щойно набраною зі струмка водою. 

Козак сам заклав у ямку паливо, брязнув по кременю важким кресалом. І ось казанок облизують прозорі язики полум’я.

Коли завирував окріп, Омелько всипав туди всю гору борошняних кульок. Ось випірнула з каламутного варива одна, друга, потім ще кілька закружляли по колу. Нарешті, всі борошняні горошини піднялися нагору.

Омелько зняв казанок із вогню. Повичерпнував варене тісто і наклав у дерев’яну миску. Стали з малим, проникливо прочитали “Отче наш” і сіли розкошувати гарячою затіркою. Ще й по тарані роздерли.

Поки Омелько дожував тараню й відкрив рота, щоб загадати малому роботу, той уже спав на м’якій траві. Махнувши рукою, козак усе сам помив у струмкові й заховав у торби. Засипав піском вогнище, що ще тліло. Осідлав коня, повантажив торби, припасував до сідла самопал.

Напруживши з усіх сил очі, побачив в глибині долини ніби кілька макових зернят. Та зернята ті рухались.

Омелько висадив сонного хлопчика в сідло і повів коня до найближчого пагорба. Озирнувшись г, що крапки-вершники на мить застигли, а тоді почали невблаганно наближатися.

Козак знайшов густий кущ, один товстий пагін притис якомога нижче і прикрутив його верхівку жмаком трави до супротивного куща. До гілочки ж приладнав стрілу.

Зладнавши “самостріл”, Омелько швидко повів коня. Невдовзі за спиною наче дитина в долоні ляснула. То Омелькова стріла в когось влучила. 

Ваше, воріженьки, щастя, що малий зі мною! Тому утікати час і пора! 

Пересадивши малого наперед, козак легко злетів у сідло. Буланко чимдуж погнав до далекого лісу. (За Ю.Логвином; 395 сл.)