Чому прислівники на-гора і повік так пишуться? Треба правило ​

Люди торгувалися не весело, як було до війни, а з якоюсь похмурою настирливістю, наче бороли один одного і ніяк не могли побороти:

— Скільки ж ви даєте?

— П'ять кухлів.

— Так спідниця ж — подивіться!

— Як хочете, не силую.

— Шість!

— Нє-є...

— Дитину хвору в Полтаву на тачці везу...

— Ну то давайте вже.

— Запальнички, замки, кресала, губка, кремінь!

— ...А воно ж на ваті чи на клоччі?

— Що ви, що ви, дядечку! Осьдечки, дивіться: вата.

— Півпуда.

— Скільки?!!

— Сіль-крупка! Печатне мило загряничне! Тільки за марки!

— ...То дійдемося ми з вами?

— Хіба що на тому світі.

— Ну й люди ж! Наче до війни таких не було.

— Біда наплодила...

Ряди скінчилися.

Із повісті Григора Тютюнника "Климко"

Я пришел со школы веселый. Мой друг неунывающий, в любых ситуациях. Найдорожче, що є у людини – це її сім’я, рідні та близькі. Здорова, міцна, дружня родина – це запорука успіху в усьому: у навчанні, в особистому житті. Тільки за до рідних та друзів можна здолати, нездоланні труднощі свого життя.Я завжди піклуюсь за своїми близькими. Піклуватися про близьких людей - це природно для кожного. Їм треба до приділяти свою увагу до них, піклуватися. Моя сім’я дуже турботлива до мене та я відповідаю їм взаємністю. Ми любимо один одного, і завжди  готові прийти на до у важку хвилину.