Треба зробити синтаксичний розбір безсполучникових складних речень:1.Відра подзвонюють над степовою криницею, сонце спиняється в лих кленах. 2.Зайде сонце-Катерина по садочку ходить.3.Вийшов з хати-на селі світиться.​

традиції та манери спілкування детермінуються загальною та моральною культурою суспільства, а тому у кожний історичний період мають власні стійкі особливості, які в сукупності утворюють певний тип спілкування. кожен тип пов’язаний з особливостями епохи, а тому переживає разом з нею зародження, розквіт та згасання, хоча певні елементи даного типу зароджуються ще до його повного оформлення і залишаються у наступному типі.в поведінці окремої людини ми можемо бачити як переважання одного типу спілкування, так і поєднання елементів різних типів.при аналізі історичних закономірностей міжособистісного спілкування доводиться спиратися на писемні джерела: історичні документи, наукову, художню та епістолярну літературу - а також на реально існуючі, але рудиментарні зразки спілкування, які є пережитками минулого.

найбільш тривалим, помітним і чітким за ознаками історичним типом спілкування, сліди якого ми ще постійно відчуваємо у нашому житті, є статусний тип. його визначальною рисою є оцінка партнера у спілкуванні за його соціальним статусом: службовим, майновим, віковим, освітнім тощо.така оцінка прийшла з глибини століть, коли людина усвідомлювала себе переважно частиною родової спільноти.сприйняття себе як автономної особи стало результатом дуже тривалого і поступового розвитку її самосвідомості. жорсткість цієї установки, звичайно, залежала від характерів учасників спілкування, ситуативних моментів, але сама диспозиція ніколи повністю не зникала.

найбільш характерною для статусного спілкування є позиція «знизу вверх» або “зверху вниз”, тобто або наперед визначене ушанування вишестоячих на соціальній драбині, або зневажання тих, хто нижче за статусом.звідси походив, з одного боку, тон готовності до визнання пріоритета партнера, покірності, чинопочитання чи раболепності, а з іншого - погордості, панівної пихатості, презирства, грубості, холодної ввічливості тощо. багатовікове існування соціальної нерівності, верств і титулів зробило цю установку масовою і міцною.художня література донесла до нас багато прикладів раболепності і майже інстинктивного почитання титулів та звань.

інша характерна особливість статусного типу спілкування постає в сприйнятті людиною і самого себе як представника, в першу чергу, певної соціальної групи, а лише потім як носія ндивідуальних особистісних якостей.

слід нагадати, що уявлення людини про себе (я-образ, я-концепція) є досить складним утворенням, що включає в себе декілька компонентів.це суміш і реальної самооцінки, і оцінки себе очіма інших, і образу, до якого людина прагне, і передбачення того, якою людина може стати, і деяких інших моментів.але, незважаючи на складність структури я-образу, він завжди певною мірою залежить від оцінки оточуючих (я-дзеркальне).у статусному спілкуванні ця міра залежності була дуже значною, людині важко було, оцінюючи себе, звільнитися від нав’язаного соціальним середовищем ярлика: дворянин, кріпак, селянин, міщанин, чиновник, офіцер тощо, в результаті чого спілкування статусного типу завжди йшло з позиції оцінки себе й партнера перш за все як представників певного соціального статуса і тільки потім - в залежності від індивідуальних особливостей.

однією з найбільш гротескних ілюстрацій цієї думки може служити ситуація з відомого твору м.є салтикова-щедріна «казка про те, як один мужик двох генералів прогодував».соціальні ролі настільки закріпилися в поведінці мужика й генералів, що безглуздим чином продовжували діяти навіть на незаселеному острові, де вони абсолютно не відповідали ситуації.мужик став повним господарем становища, але він не міг уявити собі іншої ролі та іншої поведінки крім покірного та принизливого слідування звичному для нього статусу.

особливістю статусного типу спілкування була також безпосередність, одноплановість висловлювань при досить незначній ролі підтекстів, безхитрісність та висока емоційність комунікативної поведінки.

підтексти постають результатом розвитку інтелектуалізації спілкування і, з одного боку, збагачують висловлювання нюансами думок і почуттів, зокрема гумором, а з іншого - часто бувають спрямованими на вираз або підкреслювання власної значущості шляхом, наприклад, критики інших. на примітивному (в порівнянні з елітарним або сучасним ) рівні були слабко представлені обидві функції підтекстів, але, що важливо в аспекті нашої теми, - друга функція, бо у статусному спілкуванні значущість вищестоячих вважалася безперечною, і інші не мали наміру не неї претендувати.

бесхитрісність яскраво виявлялася у неприхованості намірів самоствердження: хвастощах, демонстрації високого статусу або заможності, бажанні бути краще за інших, що в наш час вважається проявом невихованості або наївності.

подробнее - на -

кожний з нас неодноразово чув або й сам ставив таке запитання.

пояснення були і будуть різні. аналогічне ж запитання до ісуса христа

сформулював прокуратор понтій пилат. «і сказавши це, він знову вийшов до

юдеїв і заявляє їм: жодної вини я в ньому [ісусі христі] не знаходжу»

(івана 18: 38).

сьогодні, коли християнська спільнота світу, вірні церкви христової –

католики, протестанти, православні та греко-католики нашої країни

урочисто вшанували свято світлого воскресіння христового, таке

традиційне запитання знову актуалізується. у цьогорічній пасхальній

радіопередачі «благовіст» (1 травня 2016) про сутність божої істини ще

раз нагадав християнам святіший патріарх київський і всієї руси-україни,

предстоятель української православної церкви київського патріархату

(упц-кп) філарет (денисенко).

згадаємо слова теолога, філософа і письменника сорена к’єркегора

(1813-1855) (данія): «чи можна з історії дізнатися що-небудь про христа?

ні, чому ж? тому що взагалі нічого не можна знати про христа. він –

парадокс, предмет віри, доступний тільки для віри. будь-яке ж історичне

повідомлення є повідомлення знання, отже, із історії не можна нічого

дізнатися про христа. щоб ми не дізналися про нього, чи мало, чи багато,

не дізнаємося нічого про нього такого, яким він був воістину. таким

чином, дізнаєшся про нього щось інше, аніж те, хто він є, отже, нічого

не дізнаєшся про нього або дізнаєшся про нього неправильне… про нього

нічого не можна знати, в нього можна тільки вірити». вчений також

стверджував, що особистість набуває себе в бозі. за словами теолога, на

шляху до бога людина долає три стадії пізнання свого існування:

естетичну, етичну та релігійну. а ще пам’ятаєте христове: «твоя віра

спасла тебе; іди в мирі! » (луки 8: 50). віра – засіб єднання людини з

богом. вона робить кожного з нас невід’ємною суттю цілого.

так, з одного боку, перед запитанням до ісуса христа: «а що таке

істина? » пилат запитав його: «то ти цар? ісус відповів: ти сам кажеш, що

[я] цар. я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити

про істину. кожний, хто від істини, слухає мого голосу» (івана 18: 37). з

іншого, – пилат   повірив/не повірив в остаточну істину сина божого,

зрештою, опосередковано або й безпосередньо про це свідчать всі

євангелісти: «невинний я в крові цього праведника! [ісуса

христа] (матвія 27: 24)»; «але що злого вчинив він? » (марка 15: 14); «яке ж

зло він зробив? нічого вартого смерті не знайшов я в ньому» (луки

23: 22)»; «жодної вини я в ньому [ісусі христі] не знаходжу» (івана

18: 38).

автори біблійної енциклопедії брокгауза (фріц рінекер та герхард

майєр) стверджують, що у біблії відсутні суперечки про ісуса, подібні до

тих, які ведуть філософи. запитання пилата: «що таке істина? » – відразу

проявляється у своїй глибокій неістинності як фактичне уникнення ісуса,

яка й повстає перед прокуратором в образі ісуса христа. натомість, він –

ісус христос у біблії пізнається, відкривається, переживається,

здійснюється

у свій час святий, отець і учитель церкви (молодший брат св. василія

великого) григорій ніський на запитання: «що є християнство? » –  

відповів: «уподібнення богу в міру людського єства». у цих словах

зафіксовані дві аксіоми: 1) християнства нема без христа; 2)

християнства нема без людини, яка прагне уподібнитися христу настільки,

наскільки це можливо її природі.

подробнее - на -