Вільне ессе на тему Чи врятує краса світ ? ів​

Ми не можемо не милуватися тим, що оточує нас. Це безмежне синє небо, яскраве сонечко, солов`їний спів... У кожної людини це викликає тільки чисті емоції. Ми не можемо не помічати цю красу, яка кожен день дарує нам радість.

  На мою думку, саме любов до неї може врятувати нас. Тому що милуючись цією красою, людина дійсно починає розцвітати в душі. Слухаючи спів пташок можна поринути у яскравий світ своєї фантаз гаючи за тим, як гарно цвіте вишня у саду, можна пережити світлі почуття, які дарує нам саме природа!

  Розмірковуючи над цією темою я недаремно взяв за зразок саме красу природи, тому що ця краса незрівняється навіть із красою людини. Якщо ми будемо берегти її, то тоді вона збереже і нас. Тому недаремно говорять, що краса врятує світ! Бережіть будласка природу і вона буде нас радувати красивими   видами.

Объяснение:

Напишіть в коментаріях чи підходить

Чи має  місце у сучасному світі одвічна проблема протистояння поколінь? Моя вiдповiдь: "Так, має".

Припам' ятайте  своє дитинство. Хiба у вас не було суперечок з батьками? Ви не вiдстоювали  своє мiсце пiд сонцем?

А скiльки непорозумiнь виникає  там, де дiти та батьки не можуть знайти спiльних думок на предмет однiєi'  чи декiлькох проблем. Але, якщо батьки та дiти поважають одне одного, то всi  проблеми можна вирiшати легко.

Я - за порозумiння поколiнь, за спiвпрацю та знаходження консенсусу у питаннях, якi вимагають неодмiнного вирiшення.

Тема: зображання життя і побуту українського народу кінця 18-поч. 19 ст., відтворення його душевної краси і високої моральної чистоти.
Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка, нi пiвслова нiколи не збрехав, горiлки не впивавсь i п'яниць не терпiв, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн - вiн вже й там: свiчечку обмiнить, старцям грошенят роздасть i приньметься за дiло; коли прочує яку бiднiсть, надiлить по своїй силi i совiт добрий дасть. За його правду не оставив же його i бог милосердний: що б то нi задумав, усе йому господь i посилав. Наградив його жiнкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; i що було Наум нi забажа, що нi задума, Настя (так її звали) ночi не поспить, усюди стара?ться, б'?ться i вже зробить i достане, чого мужиковi хотiлось. Поважав же i вiн її, скiльки мiг, i любив її, як свою душу. Не було меж ними не тiльки бiйки, та й нiякої лайки. Щодень хвалили бога за його милостi. У в однiм тiльки була в них журба: не давав їм бог дiточок. Та що ж Настя як здума про се, то зараз у сльози та в голос; а Наум перехреститься, прочита отченаш, то йому i стане на серцi веселiш, i пiшов за своїм дiлом чи в поле, чи на тiк, чи у загороду або до батракiв, бо був собi заможненький: було й воликiв пар б п'ять, була й шкапа, були й батраки; було чим i панщину вiдбувати, i у дорогу ходити; була ж i нивка, одна i друга, ще дiдiвська, а третю вiн сам вже купив, так було йому чим орудувати. Отим-то Настя, дивлячись на худобу, та й журилась: що кому-то воно, каже, пiсля нас дiстанеться? Не буде нам нi слави, нi пам'ятi; хто нас похова?, хто нас пом'яне? Розтратять, що ми зiбрали, а нам не скажуть. А Наум їй було i каже: "Чоловiковi треба трудитися до самої смертi; дасть бог дiточок - дiткам зостанеться, а не дасть - його воля святая! Вiн зна, для чого що робиться. Нiщо не наше, усе боже. Достанеться наше добре? доброму, вiн за нас i на часточку подасть, i мисочку поставить, i старцям роздасть. А коли буде наслiдувати недобрий, йому грiх буде, а нас усе-таки бог милосердний, пом'яне, коли ми те заслужимо. Не журися, Насте, об худобi: вона наша, а не ми її. Стережись, щоб вона тобi не перепинила дороги до царства небесного. Сатана зна, чим пiдштрикнути; молися богу, читай "Iзбави нас од лукавого", то усе гаразд буде. Аж ось за отцевськi i материнськi молитви дав їм бог i дочечку. Та й радi ж були обоє, i Наум, i Настя; таки з рук її не спускали. Коли ж, було, куди дитина побiжить, чи до сусiдiв, чи на вулицю, то вже котрий-небудь, або батько, або мати, так слiдком за нею i ходять. Та й що то за дитина була! Ще маленьке було, а знала i отченаш, i богородицю, i святий боже, i половину вiрую. А тiльки було зачує дзвiн, то вже нi заграється, нi засидиться дома i каже: "Мамо! пiду до церкви, бач, дзвонять; грiшка не йти; тату, дай шажок на свiчечку, а другий старцю божому подати". I в церквi вже не запусту? i нi до кого не заговорить, та все молиться, та поклони б'є.