Укажіть, у якому реченні є додаток: Втомилась ластівка завзята. Я охоче допомагаю мамі. Річка весело іскриться. Смачно пахне духмяний хліб то сейчас С.Р.

Я охоче допомагаю мамі.

Мамі - додаток

Я охоче допомагаю мамі

Объяснение:

я ( підмет ) охоче ( прислівник ) допомагаю ( присудок ) мамі ( додаток )

Зачин: 
За давніх-давен, як свинки співали пісень, а мавпи тютюн жували, а кури його клювали, а качки: «Кряк-кряк» примовляли,— якось усі птахи попросили сороку:
— Навчи нас, як вити гніздо.
Бо всім відомо, що сорока — майстер вити гнізда. Зібрала вона всіх птахів і почала вчити. Спершу принесла грязюки і зліпила кругленький млинець.

Основна частина:
—    Я вже знаю, як його робити,— сказала сова і полетіла геть. Ось чому сови не навчилися робити кращих гнізд.
Після цього сорока взяла кілька хворостинок і сплела з них кругленький обідок.
—    І я так зумію,— сказав горобець і полетів собі. Відтоді горобці в'ють свої гнізда з хворостинок, хоч і роблять це абияк.
Потім сорока назбирала пуху та пір'я і вистелила гніздо.
—    Оце мені подобається! — вигукнув шпак і полетів геть. Ось чому в шпаків так м'якенько вистелені гнізда.
Тим часом сорока робила своє. А нетерплячі птахи один за одним відлітали геть.
Зрештою залишилася біля сороки сама тільки горлиця. А їй не вистачало ні глузду, ні тями чогось навчитися. Сидить і туркоче-торочить щось своє:
—    Тягни три трісочки, тягни три-и. Сорока саме клала прутик. Почула, що туркоче горлиця, і каже:
—    Не трісочки, а прутики, і не три, а й одного досить.
Горлиця ж торочить своє. Нарешті озирнулася сорока і побачила, що біля неї немає нікого, крім  недотепи  горлиці. 

У багатьох українських народних піснях дуб постає як сим­вол незламної сили, могутності та непереможного довголіття. Чому?

А ось послухайте.

Дуби й дійсно живуть надзвичайно довго. Серед них є справжні патріархи, дуби-довгожителі, яким буває понад тисячу років!

Ще в сиву давнину люди поклонялися дубові, вірячи в йо­го чудодійну силу. Слов’яни вважали дуб священним деревом. Під цими велетнями вони приносили жертви богам, справля­ли релігійні обряди. Предки наші навіть грізного бога Перуна вирізьблювали з дубових колод.

Знайдено незаперечні докази того, що люди ще понад п’ять тисяч років тому розтирали жолуді на борошно і випікали з ньо­го хліб.

Обожнювання дуба, очевидно, зумовлено його довговічніс­тю, надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже дві тисячі років, а на Рівненщині нині росте тисячотрьохсотлітній красень.

Традиційно на відзнаку народження хлопчика садили мо­лоденький дубок.

Шанують дуб і в наші дні. Насаджуються молоді діброви, гаї. Старі дуби охороняються законом як найцінніші пам’ятки природи.