Укажіть рядок, у якому всі прикметники якісні: А.Добрий, український, щасливий. Б.Справжній, чистий, щедрий. В.Національний, веселий, шкідливий. Г.Розумний, бідний, уважний. - Запишіть 5 присвійних прикметників.

1. г

5 присвійних прикметників: мамин, Оленчин, вчительчин, Денисовий, татовий

У мене талант (бугага) до приготування їжі проявився в 10 або 11 років. Мені здається, від безвиході. У те літо мене відправляли до бабусі на дачу. Всього на тиждень або два, я більше ніколи не витримувала без батьків. А моя бабуля готувала досить посередньо. Вона могла взагалі забути про їжу, копаючись на грядках або дати мені на обід малинки з молочком. А я любила М'ЯСО. Завжди. Ну і додатково, бабуля дуже любила пріпахать всіх до садово-дачних робіт, що я не виносила до тремтіння. Тому, відправляючись до неї, я придумала, що мій обов'язок буде - готувати нам є. По дорозі тато купив мені кулінарну книжку, чомусь про польську кухню, і я почала по ній готувати. Не всі експерименти, звичайно, були вдалими. Але слава богу, ні бабуся, ні батьки, ніколи не викидали мою їжу. І навіть нічим не висловлювали свого невдоволення. Я ж, натхненна, жерла все, що приготую. Я готувала там мінімум два рази на день (на сніданок по колишньому бабуся давала мені малинку з молоком). І пізнала безліч базових правил. І чомусь навчилася готувати рівно дві з половиною порції (щоб поїсти вдвох і добавка!)

Правилами досі користуюся, а товку вважаю - найприємнішою і легкою домашньою обов'язком. І головне, приготувавши обід, можна вже не прибиратися - борги перед суспільством виконані))

загалом, у мене склалося кілька факторів: по-перше, я дуже любила смачну їжу - у мене мама дуже добре готує. По-друге, обставини. У третіх, непереносимість якихось інших обов'язково-побутових занять, і найголовніше - прихильне сприйняття моїх експериментів близькими. Взагалі, мені здається, що люблячі готувати - це в першу чергу люблячі є. А любов до їжі з'являється (або не з'являється) у самому ранньому віці, коли тебе або змушують жерти кашу, або дають вибір - є зараз чи поїсти пізніше.

- Алло! Це Наталка Іванченко. Можна Олену до телефону?
- Привіт, Наталко, це ж я!
- О, вибач не пізнала твій голос. Ти сьогодні ввечері вільна? Я хотіла запросити тебе до себе – буде невеличка вечірка.
- Як цікаво! О котрій годині?
- Починаймо о шостій. Я приготую дещо смачненьке, а потім подивимось нове кіно.
- Думаю, я зможу прийти. А багато гостей ще буде?
- Ні, ще Тетянка та Оксана з братом. Ти його знаєш?
- Миколу? Знаю. Ми з ним разом до музичної школи ходимо.
- От і добре, усі одне одного знають, тож маж бути цікаво. То ти прийдеш? 
- Так, із задоволенням. Тобі потрібна якась до у приготуваннях?
- Ні, дякую, все буде просто й невимушено. Впораюсь! Чекаю на тебе о шостій! Бувай!
- Дякую! До вечора!