Вправа 3. Чи є подані слова паронімами. Котре із них є правильним? Духівництво і духовенство, жертовний і жертвенний, язичницький і язичеський, бенкет і банкет, увічнення і увіковічення, надалі і в подальшому.

Не є паронімами слова:

Духівництво і духовенство – правильно лише духівництво;

Бенкет і банкет - правильно лише бенкет;

Увічнення і увіковічення - правильно лише увічнення;

Надалі і в подальшому - правильно лише надалі.

Объяснение:

1. Сьогодні кожен користувач Інтернету має доступ до онлайн-бібліотек світу.
2. Монако славиться повсюди найвищою якістю обслуговування в ресторанах, що представляють собою унікальне поєднання французької та італійської кухні, що робить місто своєрідною середземноморською столицею гурманів. 
3. Мас-медіа живуть в унісон із потребами країни  і її простих громадян.
4. Євро не є валютою Європейського Союзу, оскільки не всі країни ЄС перейшли на нього.
5. На українському ток-шоу Шустер LIVE обговорюють актуальні проблеми, пов'язані з війною на Сході, міжнародними відносинами тощо.
6.  Дмитро замовив лосося і салат зі свіжих овочів до столу, а капучино - до барної стійки.

Поза сумнівом, народні традиції — це культурна спадщина, до того ж у кожного народу — своя. Їх іс­торія сягає глибини віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. І ми, нащадки великого народу, повинні берегти і примно­жувати це народне багатство, аби усвідомити, що є його частиною. Усвідомлення своєї причетності до великого народу є усвідомленням себе самого, своєї значимості у світі. Той, хто не знає своєї культури, цурається мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів. Скільки обрядів довелося мені побачити: і весіл­ля, і свято Купала, і свято першого снопа! Мені по­щастило брати участь в усіляких Різдвяних дійствах… А скільки ще не побачено! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збага­тити його. Згадаймо хоча б безсмертні твори І. Котляревсь­кого «Наталка Полтавка», Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся», М. Коцюбинського «Тіні забутих предків, автобіографічні твори О. Довженка «Зачарована Дес­на», М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» та ін., у яких зображено широку палітру народних традицій. Я із задоволенням читаю книжки, які містять ін­формацію про історію і культуру інших народів, по­рівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших народів. Доволі приємно, коли ви­являється, щоукраїнські традиції — багатші, мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто. Отже, будучи частиною народу, не можна не ці­кавитися його душею, його життям — народними традиціями, що є його культурною спадщиною, бо, як писав Антін Могильницький:
Кожен нарід, хоть би дикий, Любить свій родимий край, Любить отцівські язики, Свою мову і звичай.