спільнокореневі слова в неозначеній формі до слів Цвітуть, перешкоджаємо, сумуючи, Розрекламували, сміються, веселяться, відремонтувала, з'їхалися, побачився​

цвіт,перешкода,сум,реклама,сміх,весело,ремонт,їхати,бачити

1) Мої птахи, на рідні луки дальні хоч по одній пір'їночці зроніть.

2) Встаньте, вклоніться люди, Шевченко іде на Волинь.

3) О, Берестечко! На твоєму полі чоло схилив великий наш Кобзар.

4) О Боже всесильний, навчи не зневіритись нас!

5) О Боже всемудрий, у цім многотрудному світі, у цім многогрішнім, навчи нас лишитись людьми!

6) Пробачте Лесю ть за ці чужі бетонні стіни, за душі темні і пусті за невкраїнність України.

7) Прийди в гаї, мій друже, другом немов до істини з імли, за всіх недужих, кволих духом, у цьому храм Дай мені сонця, дай мені вітру, дай мені радості, зоряне світло.

9) Гей, дорого дальня, повертай до мами - буде в її косах менше сивини.

10) О Батьківщино, мати ясноока. Торкаюсь тихо імені твого.

Пізньої осені маленькі близнятка Оля й Ніна гуляли в яблуневому саду. Був тихий сонячний день. Майже все листя з яблунь опало і шурхотіло під ногами. Тільки де-не-де на деревах залишилося пожовкле листячко.

Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч із жовтим листком вони побачили на гілці велике, рожеве яблуко.

Оля й Ніна аж скрикнули від радості.

— Як воно тут збереглося? — з подивом запитала Оля.

— Зараз ми його зірвемо, — сказала Ніна і зірвала яблуко.

Кожній хотілося потримати його в руках.

Оля хотіла, щоб яблуко дісталося їй, але вона соромилась зізнатися у цьому, а тому сказала сестрі:

— Хай тобі буде яблуко, Ніно…

Ніні теж хотілося, щоб яблуко дісталося їй, але вона теж соромилася висловити це бажання, тому сказала сестрі:

— Хай тобі буде яблуко, Олю…

Яблуко переходило з рук у руки, дівчатка не могли дійти згоди. Та ось їм обом сяйнула одна й та ж думка: вони прибігли до мами радісні, схвильовані.

Віддали їй яблуко.

В маминих очах сяяла радість.

Мама розрізала яблуко і дала дівчаткам по половинці.