УМОЛЯЮ Перепишіть речення. З’ясуйте, у яких з них виділені слова є вставними, а в яких членами речення. Поставте, де потрібно, розділові знаки.1) Димко проте жваво налягав на весла, і легенький човен хутко по прозорій воді.2) Чернишеві хотілося швидше побачити справжню війну, проте він досі ніде її не знаходив.3) Було видно, як сонце сходило.4) Голуб видно втихомирився й заснув.​

1) Димко, проте, жваво налягав на весла, і легенький човен хутко просувався по прозорій воді.

2)

Чернишеві хотілося швидше побачити справжню війну, проте він досі її ніде не знаходив.

3) Було видно, як сонце сходило.

4) Голуб, видно, втихомирився й заснув.

Жирним виділив вставні слова.

Числівник - це самостійна частина мови. За лексичним значенням числівники поділяються на кількісні (скільки? - один) та порядкові (котрий за порядком? - перший). Кількісні числівники можна поділити на три группи: цілі числа (п'ять, сім), дробові (одна друга), збірні (десятеро, троє). За граматичною ознакою числівники поділються на прості (один корінь - три, чотири), складні ( два та більше кореня - чотирнадцять, тринадцять), складені ( складаються з двох та більше слів - сто п'ять)

У реченні числівник може виконувати будь-яку синтаксичну роль, найчастіше підмет та означення

Народні художні промисли в Україні є невід’ємною складовою української культури, вони увібрали в себе риси, притаманні окремим етнографічним регіонам країни. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів

Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів – килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння і художньої обробки шкіри та багатьох інших професій – створювали речі, необхідні людям у побуті. Кращі з них ми називаємо тепер творами народного мистецтва.

У ряді населених пунктів (Опішня, Решетилівка, Косів, Богуслав, Гавареччина, Петриківка, Діхтярі, Глиняни, Клембівка та інші) існували школи традиційного народного мистецтва.

До 1960 р. народні промисли були зосереджені у кооперативних артілях, згодом реорганізованих у державні фабрики художніх виробів. Багато з них із 1968 р. увійшли у виробничо-художні об’єднання.

Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення.

(надеюсь что хорошо)