Провідміняти займенник нічиї

Н. ніхто             ніякий

Р.  нікого           ніякого

Д. нікому          ніякому

З. нікого           ніякий/ніякого

О. ніким           ніяким

М. ні на кому   ні на якому

Ще з самого дитинства в кожному з нас виховували повагу: повагу до старших, до батьків, до вчителів і, врешті-решт, до самих себе. Нам повсякчас нагадували, що коли ти сам себе не поважаєш, то інші теж не будуть тебе поважати! Але, якщо це настільки широкорозповсюджений факт, чому ж ми так часто гаєм прояви антиповаги у відносинах між батьками і дітьми, вчителями і учнями, а також не рідко між звичайнісінькими перехожими – зовсім незнайомими людьми! Чому ці всім добре відомі правила знають не всі, а дотримуються їх взагалі рідкісні «екземпляри»?

Отже, що таке повага? Які її прояви? І як її в собі виховати?

Думаю, буде доречним згадати прислів’я: «З яким хлібом ти до людей, з таким і вони до тебе!». Тобто перш за все потрібно навчитись поважати інших. Гадаю, перший крок на шляху до виховання у самім собі поваги до оточуючих нас людей буде таким:

навчитися слухати (не перебивати посеред розмови) співрозмовника, вникати в зміст їхньої розповіді, підтримувати розмову власними доречними репліками, виявляти доброзичливість, посміхатися. Якщо ви підлеглий – сумлінно виконувати свої обов’язки на роботі. Якщо ви учень – вчитися в повну міру власних сил. І, найголовніше, – ніколи не ображати людину.

Тільки такою поведінкою ви показуєте людині свою повагу до неї. Якщо ж ви, за обмеженням хорошого виховання, не вмієте гідно поводити себе з людьми, спокійно і виважено вести розмову, то невдовзі у відповідь на вашу невихованість ви, як мінімум, одержите великий букет зневаги, неприємного відчуття недовіри, а то ще й вислухаєте цілий ряд повчань, які вам би слід було запам’ятати!

Мені дуже часто зустрічались люди, які намагались викликати до себе повагу за до крику. У більшості випадків такі старання зводяться до нуля. Криком неможливо викликати повагу! Вас швидше за все будуть просто боятися. А при найменшій слабкості з вашого боку просто «потоплять»! Гадаю, крик – це, м’яко кажучи, не найкращий б заробити собі авторитет в очах інших людей. Уявіть собі ситуацію: ви захворіли і втратили вашу єдину зброю – голос! І що ж тоді? Якими ще засобами ви скористаєтесь! Всі, кому ваш крик давно набрид, зможуть сказати вам все, що думають, не боячись почути у відповідь грізний бас.

Є люди, які, не промовивши ні слова, змушують вас схиляти перед ними голову! Це люди діла! Найкращий б добитись поваги – це самореалізуватися, досягти чогось у житті, здобути хороший життєвий досвід. Мій батько завжди мені говорив: «Повагу треба заслужити!». Існує й інша народна мудрість: «Сивина голови перед собою хилить!». Сивина в цьому випадку виступає скоріше уособленням мудрості, аніж кольором вашого волосся чи датою народження у паспорті.

Але признання і повага можуть прийти і до того, як у вас почне сивіти волосся. І для цього потрібно зовсім не багато, достатньо лише знати трошки більше, вміти трошки більше, бачити трошки більше, ніж ті, від кого ви очікуєте цієї поваги. Отож ставте планку повище, і вперед! Але пам’ятайте: «Знайдіть собі гідний авторитет! Бо неможливо переплюнути того, від кого вчитеся усьому!».

Часто в житті бувають моменти коли нестерпно болить за мою державу. Коли споглядаю як безсоромно паплюжать її мову, зводять нанівець всі традиції, нищать культурну спадщину та потім жаліються, що не достатньо щасливі у своїй країні, не достатньо комфортно себе почувають. А подумати про те, що для свого ж світлого майбутнього у цій державі варто було б з повагою ставитись до культури та всього, що було виборено у важких війнах нашими дідами та прадідами, занадто важко, адже куди простіше кинути папірець на вулиці і нарікати на інших, що у нас брудні вулиці міст, так, що й соромно показувати туристам! Як боляче, що багато людей так думають і роблять. Але я вірю, що переживши стільки лих зазнавши стільки бід і нещасть наша Україна буде процвітати, а наш народ буде пишатись собою, за те, що створили, зберегли та розвивають таку могутню і багату країну. Країну з найродючішими чорноземами, країну з найщирішими людьми, країну з найцікавішою та найбагатшою культурою, країну з величною історією, та країну, з найщасливішими жителями!Майбутнє моєї держави залежить від мене і таких як я! За інших я ручатися не можу, але від себе скажу з гордістю та відповідальністю, що я зроблю усе можливе і неможливе, але моя Україна, яку я люблю понад усе і не бачу сенсу життя без її осяяного майбутнього, буде процвітати і весь світ з цікавістю та заздрістю гатиме за її розвитком! Люди зі всього світу приїжджатимуть, щоб подивитись на славні Карпати, на Шацькі озера, на Чорне море, у старовинний та пройнятий історією Львів, та ще на багато інших не менш цікавих визначних місць! А я йтиму по Хрещатику, ведучи за руку своїх діточок і з гордістю та захопленням скажу: «Ми-діти твої Україно, а ти наша мати, що дала нам дорогу у світ!».