7. Усі прийменники непохідні в рядку А із, від, край, до Б із-за, поміж, в, коло В вздовж, об, з, по Г про, через, у, на Д крім, близько, об, при 8. Усі прийменники похідні в рядку А на, без, кінець, із-за Б без, од, над, посеред В задля, з, на, крім Г попід, близько, до, по Д поміж, обабіч, щодо, навколо 9. Яке речення не потребує редагування А Він приїхав в шість годин. Б В сім годин ми зустрінемося. В Пробило шість годин. Г Обідня перерва з другої до третьої. Д Котра година? – Сім.

Ми зараз живемо у вік космічних швидкостей і комп’ютерних технологій, у столітті, в якому кожного дня отримуємо різну інформацію. У кінці минулого століття багато вчених, осліплених великими можливостями кіно, телебачення й комп’ютера, прогнозували зникнення книжної культури взагалі. Для чого паперові книжки, якщо можна подивитись фільм? Так, можливості інформаційних технологій сьогодні досягли таких висот, куди не заглядали наукові фантасти. Але я сподіваюсь, що книги назавжди залишаться великим надбанням людської культури. Починаючи читати нову книгу, я чекаю зустрічі з новою людиною, героєм або негідником, принцом або жебраком. Я аналізую той чи інший образ, створюваний автором, уявляю його одяг, рухи, погляди свого героя. Саме цього не може дати віно та телебачення, вони ж пропонують вже готовий образ, не залишаючи простору для польоту фантазії. А читання книг передбачає роботу думки й серця, а не просто використання «готового продукту». Важливо при цьому, які ми обираємо книжки. Усім відомо, що зараз у продажу з’явилася велика кількість низькообробної літератури, тому треба бути розбірливим під час вибору книжок. Можна «ковтнути» усі детективи і любовні романи, нічому не навчившись. А книга – це глибочезне, невичерпне джерело знань. Тому не можна відноситись до книг, як відпочинку чи розваги. Книжка повинна сприяти духовному розвитку людини. Прочитую останню сторінку, закриваю книжку, а серце не хоче з нею розлучатися. Вона увійшла у моє життя, за торкнула струнку моєї душі, ця книга змусила задумалися мене багато над чим. А може, я ще повернусь до неї, перечитаю, знайду щось нове. Я вважаю, що кожен читач у справжній книзі знаходить для себе щось у будь-якому віці. Не випадково до книги тягнуться й діти,, й дорослі, й дуже часто кілька поколінь в одній сім’ї «вихоплюють» один в одного одну й ту саму книгу. Звісно, для пошуку певної інформації розумніше використати комп’ютер: він швидко знайде й надасть необхідну відомість. Хіба не цікавіше побачити красу рослинного та тваринного світу або гати за зміною молекули, ніж прочитати про це у підручнику? Тут, звісно, книжка поступається кіно й телебачення, але якщо говорити про художні твори, я ніколи не обрав екранізацію. Книжка передає нам досвід минулих поколінь, їхні ідеали, шляхи пошуку істини. І в наш час Інтернету та космічних польотів книгу ніщо не замінить. Я впевнений, що людство буде завжди берегти й цінувати книжку.

«народ шукає в геніях себе». ці слова в. симоненка досить точно сутність історичного покликання геніальної особистості: бути не лише духовним провідником і пророком, а й дзеркалом, яке найоб'єктивніше відображає «лице і характерну поставу свого народу». у цьому зв'язку т. шевченко своє призначення виконав сповна.його творчість — це документ найбільш об'єктивної і виваженої характеристики українців, це книга їхнього буття і водночас своєрідна візитна картка, за якими націю пізнає і сприймає світ. недаремно шевченків «кобзар» як найбільшу святиню й чи не єдину посвідку про особу брали з собою до невідомої далекої канади наприкінці xix ст. перші українські переселенці.найвизначальнішою рисою українців є їх особливий зв'язок із землею. землю як основу основ, як найбільшу цінність вони поетизували й обожнювали з особливим почуттям, а тому не дивно, що в народних піснях сам господь засіває ниву житом-пшеницею.т. шевченко як геній, що показав народ у всіх вимірах його життєдіяльності (і побутовому, і морально-етичному, і соціально-політичному, і естетичному), передусім змальовує українців як хліборобів, бо ж праця на землі була найвищою цінністю його роду й народу. у нього, як і в народній творчості, ісус за плугом ходить, а марія їсти носить. зображення найсвятіших у такій невластивій для них іпостасі обумовлюється тим, що поет, як і народ, розцінював хліборобську працю як святу, адже завдяки їй існує рід людський. у цьому зв'язку цікавий такий факт із життя т. шевченка. перебуваючи 1847 року в україні, він намалював у подарунок землеміру д. демичу дворічну ікону на металі, з одного боку якої був зображений ісус христос, що благословляє хліб.культ матері-землі-годувальниці сформував в українців і обожнення жінки-матері, бо жінка так само дає життя,плекає й підтримує його своєю любов'ю, ніжністю й турботою. саме тому ставлення до жінки було особливо шанобливим. це засвідчує й лексичне значення слова «дружина» — вона друг, а не служниця своїм чоловікові та дітям. до речі, в українців слово «дружина» вживалося щодо обох із подружжя.  жінка, дружина, мати була не тільки берегинею сімейного вогнища, а й визначальною мірою хранителем нації, її духовності. адже передусім від матері дитина переймала рідну мову, пісню, віру, звичаї і традиції роду, його святині. саме тому у т. шевченка маємо таке поклоніння, таке обожнення жінки-матері, що засвідчує висоту духовного аристократизму і поета зокрема, і народу в цілому.  культ матері-землі, культ жінки-матері обумовив і запрограмував на віки особливості психологічного складу українців, зокрема їх лагідність, щирість, довірливість, а понад усе — пристрасність, емоційність. і те, що т. шевченка називали найперше поетом почуття, жодною мірою його не принижує. він так само й поет глибинної філософської мислі, але першоджерелом її було таки почуття, бо ж почуттєво-пристрасним був і його народ.