Доберіть до поданих слів прикметники, дієприкметники, дієприслівники, щоб вони утворили словосполучення, визначте тип зв’язку. Шампунь, путь, собака, біль, Сибір, продаж, ягня, головешка, санаторій, вовчище, дзот, ЄС, ООН, НАТО, дріб, шинеля, перепис, роль, рояль, тополя, кашне, аташе, загс, неп, салямі, чорнило.

Дієприслівник означає другорядну дію порівняно з основною дією того самого предмета: Відпочиваючи, читаю.

Дієприслівники бувають недоконаного і доконаного виду. Час у них не визначаємо.

Дієприслівники недоконаного виду (що роблячи?) називають дію, одночасну з основною дією.

Вони творяться від теперішнього часу дієслова за до суфіксів -учи (на письмі ще -ючи) для І дієвідміни і -ачи (-ячи) для II дієвідміни. Для цього досить дієслово поставити в 3-й особі множини теперішнього часу (що роблять?) і -ть замінити на -чи: несуть — несучи, борються — борючись, гуркотять — гуркотячи.

дієслово в 3-йособі множини (вони)(що роблять?) пишуть
пишу
чить
дієприслівникнедоконаного виду(що роблячи?)пишучи
Зауважте! У кінці дієприслівників завжди пишеться буква и. Дієприслівники треба відрізняти від близьких за звучанням активних дієприкметників у називному відмінку множини, які на відміну від дієприслівників мають закінчення -і: дієприслівники відповідають на питання що роблячи? (сяючи, ревучи, сидячи), дієприкметники — на питання які? (сяючі, ревучі, сидячі).

Дієприслівники доконаного виду (що зробивши?) називають дію, яка передує основній дії: Відпочивши, читаю.

Вони творяться від минулого часу дієслова доконаного виду (що зробив?) за до суфікса -ши: сказав — сказавши, приніс — принісши, переміг — перемігши. У кінці цих дієприслівників теж завжди пишеться буква и.

минулий час дієсловадоконаного виду (що зробив?)написав
написав
+ши
дієприслівникдоконаного виду(що зробивши?)написавши
У дієприслівниках, утворених від дієслова на -ся (-сь) після твірних суфіксів майже завжди вживається суфікс -сь (суфікс -ся трапляється лише у віршованих текстах): змагаються + чи – змагаючись, задуматись (задумався) + ши – задумавшись.

Дієприслівник можна вживати лише тоді, коли в реченні до одного діяча відноситься щонайменше дві дії. У такому разі дієприслівником позначають менш важливу, другорядну дію.

Наприклад, не можна вжити дієприслівник в реченні Коли в грядуще дивимось сьогодні, нам уявляються лави молоді, бо тут кожна дія стосується іншого діяча: дивимось — ми, а уявляються (хто? що?) — лави. І навпаки, в реченні Коли в грядуще дивимось сьогодні, бачим лави молоді можна вжити дієприслівник, бо обидві дії стосуються того самого діяча ми — ми дивимось і ми бачим: В грядуще дивлячись сьогодні, ми бачим лави молоді... (М. Нагнибіда.)

Дієприслівник прилягає до присудка, окреслюючи другорядний процес, що його зазвичай виконує підмет. Розгляньмо три речення:
1. Сонце піднімається з-за обрію та освітлює долину.
2. Піднімаючись із-за обрію, сонце освітлює долину.
3. Сонце піднімається з-за обрію, освітлюючи долину.
У реченні (1) суб’єкт — сонце є підметом, який виконує два рівноправні процеси (піднімається та освітлює).
У реченні (2) мовця цікавить передусім освітлювання долини, тобто процес освітлює буде основним, а поданий дієприслівником піднімаючись — другорядним, що супроводжує основний.
У реченні (3) навпаки, йдеться насамперед про рух сонця, тому другорядний процес подано дієприслівником освітлюючи.
ВИВЧИ ЦЕ І ВСЕ ЗРОЗУМІЄШ✊

Люко Дашвар уже в который раз поднимает важные для общества темы. Книга "Село не люди" специфическая уже по названию,перед тем,как начать ее читать,выслушала и прочитала множество отзывов и у всех абсолютно разные впечатления. В книге описана жизнь в небольшом украинском селе в наше время,их нравы и порядки.Главная героиня - девочка-школьница Катя,которая влюблена в женатого мужчину Романа,отца ее одноклассника...у меня возникали спорные эмоции,с одной стороны сама не раз влюблялась в старших парней,но с другой стороны именно из-за Кати умерли ее родители и село стало кучей пепла... Удивляют и другие стороны сельской жизни-как девочки радуются покупке заколок и какой-нибудь дребедени,мальчики верят глупым советам-в итоге один из них умирает...как для человека,живущего в большом городе,это непонятно и нелепо... Но книга действительно заставляет задуматься...ведь вполне возможно,что где-то так живут...

розлютилася стара зима й задумала все живе зі світу звести. Спочатку вирішила вона до птахів дістатися: набридли пернаті своїм криком і писком. Подула зима холодом, зірвала листя з лісів і дібров та розкидала їх по дорогах. Нікуди птахам подітися; почали вони зграйками згуртовуватися, думоньки думати. Зібралися, покричали та полетіли за високі гори, за сині моря, в теплі краї. Залишився горобець, і той під стріху забився.Бачить зима, що птахів їй не наздогнати – накинулася на звірів. Запорошила снігом поля, завалила кучугурами ліси, вкрила дерева крижаною корою та посилає мороз за морозом. Ідуть люті та злі, з ялинки на ялинку перестрибують, потріскують і поклацують, звірів лякають. Але тварини не бояться: в одних шуби теплі, інші у глибокі нори заховалися; білка в дуплі горішки гризе, ведмідь у барлозі лапу смокче; зайченя, плигаючи, гріється, а конячки, корівки, овечки давним-давно в затишних хлівах сіно жують.Ще дужче злиться зима – до риб добирається. Посилає мороз за морозом, один відодного лютіший. Морозці жваво біжать, молотками голосно постукують: безклинів по озерах і річках мости зводять. Замерзли водойми, але тільки зверху, а риба вся вглиб пішла: під крижаною покрівлею їй іще тепліше.– Ну, постривай же, – думає зима, – дістану я людей!І знову шле мороз за морозом, один від одного зліше. Заволокли хурделиці візерунками вікна; стукають і у стіни, і у двері, що аж колоди лопаються. А люди затопили печі, смажать собі млинці гарячі та із зими сміються. Доведеться кому по дрова в ліс їхати – вдягне кожух, валянки, рукавиці теплі та як почне сокирою махати, аж піт ллється. А на дорогах, ніби зимі на сміх, вози потягнулися: від коней пар в’ється, візники ногами топчуть, рукавицями плескають, плечима смикають і морозець підхвалюють.Але найприкріше здалося зимі, що малі діти – й ті її не бояться! Катаються собі на ковзанах і на полозках, у сніжки грають, баб ліплять, гори зводять, водою поливають і ще мороз кличуть: «Прийди до Щипне зима зі злості одного хлопчика за вухо, іншого за ніс, щічки побіліють, а малий схопить снігу, почне терти – й розгориться в нього обличчя, як вогонь.Бачить зима, що нічим їй не перемогти, та заплакала від злості.