IAleksandrovna45
?>

Твір оповідання за жанровою картиною Тарас пастух

Украинская мова

Ответы

Сулейманова

Объяснение:

На мою думку, на картині вдало переданий початок поезії «Мені тринадцятий минало…».

На передньому плані бачимо на невисокому пагорбі підлітка. На ньому біла вицвіла полатана сорочина, збоку солом’яний бриль з нерівними краями, що свідчить про убоге життя дитини. Допитливий хлопець схилився над згортком паперу, чи то читає, чи то малює. Краса та спокій довкілля передалися дитині. Здається що, він відпочиває, проте це не так. Унизу пасуться вівці, саме їх охороняє малий пастух.

На задньому плані знайомі краєвиди рідного села: маленькі хатини, високий храм, годувальник-млин. Усе потопає в зелених садках, запашних луках. Напевно тільки там, серед буяння природи, на широкому привіллі міг Тарас відчути себе вільним, на мить забути про своє гірке сирітське життя.

Картина написана масляними фарбами на полотні. Пастельні кольори від білого до зеленого підкреслюють ніжність та співчуття до зображеного. М’які лінії утверджують життєлюбність кожної дитини.

vsbrelok
На подвір'ї було багато людей, які прийшли до нас. 2) щоб розв'язати завдання мене потрібно десять хвилин. 3) вона має міцне здоров'я, тому вона виконує будь-які вправи. 4) в м'ясові багато білка. 5) вона мала міцний зв'язок з ним, хоча жили по різні кінці світу. 6) ій потрібно багато часу, щоб висмикати весь цей бур'ян. 7) ніхто не зрозумів чому він приніс лише пів'ящика. 8) у нашому місті збудували трьох'ярусний дім. 9) і все таки він нас об'єднав. 10) через дев'ять днів у неї буде днюха ь 1)словами ріжеться все: відчуття,правда,сила. 2)гордість-найстрашніший гріх в нашому житті. 3)знайдіть її негайно,сказала пані,зрушивши з місця. 4)вони мимохіть наближалися до двору і серце ворушилося все більше. 5)духовність була найбільш притамманною рисою для людей доби ренесансу. тт, нн 1) для кожного із нас важливе життя
Владимирович_Намик59
Козакові і смерть, і рани не дивина. якби він довго опла­кував загиблих друзів та панькався з кожним слідом шаблі на власнім тілі, то вік не мав би часу не те що бити ворога, а навіть з’їсти та заспівати пісні. подужчав вітер, і веслярі, поклавши весла в чайки, взялись похмуро до сухарів та риби. орендарен-ко віддав стерно сусідові, ще кремезному, хоча й підтоптано­му, діду щириці й гукнув, аби усі почули: —    а що, панове молодці, поопускали вуса, мов ті соми на березі? ! злякались турків? —    шкода хлопців…—    це тільки перший бій. і перші втрати… — мовив отаман журно. — ніхто не знає, хто з нас повернеться й побачить не­ньку січ… але хіба нам вперше дивитися кощавій в хижі очі й орати синє море? ! — підвищив голос, немов підтяг струну.— хай бусурмани журяться, ждучи страшної помсти…— схопила б їх запупиця! — додав щириця. невдовзі, дивлячись то вдалину, то на вітрила, січовикипомітили тривожні зміни. мов білогриві коні, по морю бігли хвилі, сховалося у сірім мреві сонце, і вітер дужче й дужче зри­вав зі щогл полотнища.—      тимоше, буря буде,— сказав непран отаманові.—    то турки дмуть з очакова, щоб поспішали ми до султа­на в гості…—    чи до шайтана в зуби.—    у нього й так завізно. поки розмістить бусурманів, пос­ланих сьогодні в пекло, то ми босфор пливли останніми. попереду, неначе біла хмара, роз­кинувши широко крила, летіло біля трьохсот вітрильників.  такої сили чайок ще не виходило в козацьке чорне море. доб­ряче, видно, розмахнувся тарас трясило на варшаву, коли послав такий удар стамбулу. це хвилювало непрану душу, ті­шило, що рідний край зведеться і скине пута. він милувався нестримним бігом чайок, невпинним плеском весел, глухим бринінням снасті, що в ньому ледь уловлювався суворий голос думи, ще не народженої, ніким ніде не співаної, але вже існу­ючої, неначе воля, якої жде вкраїна і за яку вони прорвалися на цей безмежний простір.на море швидко й густо лягала чорна ніч. із байдака хмель­ницького передали всім чайкам: не зупинятись на ніч, не від­ставати, а йти щосили до босфору. неначе привиди, човни щезали в темряві, у гулі й свисті вітру… ставало смутно від са­моти, від мороку, від шурхоту вже ледве видних хвиль. нарешті все покрила важка пітьма. ні місяця, ні зір у небі, ні вогника у всьому світі. байдак і темрява. навальний дужий вітер і стугін моря, схожий на… ні, він ні з чим не схожий, цей голос моря, йому немає рівних! розкотистий, величний, мото­рошний, він ошелешує того, хто вперше почує бурю, й проймає душу холодом тому, хто вже раніше спробував нічного ґерцю з морем. вода кипить, розгойдується, неначе тісно їй у вели­чезній чаші, неначе хтось, іще могутніший і невблаганніший, безжально тисне, гонить її у невість із берегів, межи яких їй так спокійно й зручно. розбурхана, до дна стривожена, вона сліпа й нещадна в своєму жасі й натиску, в своїй безмежній силі.

Ответить на вопрос

Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:

Твір оповідання за жанровою картиною Тарас пастух
Ваше имя (никнейм)*
Email*
Комментарий*

Популярные вопросы в разделе

kruttorg
director3
sakh2010kprf7
ver2bit29
matveevaev81
zaravshan20134
kuznecovav3066
anovikovsr
borisrogovpr3407
Anatolii
whitecatrussia5398
laktionova-natal
ganorussia
Иванина
gorodof4292