Два ряди однорідних членів має речення А Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки. Б Ні голубого неба, ні димчатих лісів – нічого я не бачив. В Тягнуться до сонця і квіти, і трави, віти кучеряві, гори голубі. Г Повисла веселка над лісом і річкою, вплелась у дерева барвистою стрічкою. Д Сріблясті роси тремтять на останніх квітках, на візерунчастім листі акації.

-Хлопчику, чого ти тут стоїш сам однісінький?
-Я-я загубився..Я йшов з классом у музей, а потім..потім я побачив прекрасну квітку..Мені дуже хотілося зробити щось приємне вчительці, я підбіг і зірвав її..та не встих озирнутись як вже нікого не було..я сів на камені , розплакався, та подумав..а що якщо стемніе, а за мною ні хто не повернеться?Та мене вовки з`їдять.. 
-У якій ти школі вчишся?
-У 20-тій.
-Не сумуй, я знаю як тобі до Бачиш ось ту грушу?
-Так
-Йдеш до неї та звертаешь ліворуч..далі якщо ти будеш іти прямо, ти наткнешся на магазин "Кишеня" біля якого і буде твоя школа!
-Зрозумів?
-Ні
-Гаразд, ходімо за мною я тебе доведу..
-Дякую тобі!

Прадавні традиції уподібнюватися предкам-тваринам. Так, у одному індійському поселенні молодим дівчатам у день повноліття підпилюють передні зуби і залишають довгими ікла, щоб вони були схожі на кішку, бо саме її вважають праматір’ю роду. А дівчатам і хлопцям одного із африканських племен вибивають передні зуби. Так вони вшановують засновницю свого роду — антилопу зебу.Природа — наша мати. Цю істину наші пращури знали ще тоді, коли тільки-по навчилися мислити і говорити.Вивчаючи історію Стародавнього світу, ми ознайомилися з різними віруваннями первісних людей. Всі вони свідчать про те, що людина пов’язує своє народження і життя з природою: рослинами, тваринами, стихіями. Наприклад, тотемізм. Кожне плем’я, яке сповідувало цю релігію та вірило у своє походження від тварини або рослини, Та не лише сліпа віра неосвічених людей є доказом єдності людини і природи. Сучасні вчені науково довели, що характер окремої людини і менталітет цілого народу залежать від кліматичних умов місця проживання. Це також стосується кольору шкіри, зовнішності, будови тіла. Отже, природа дійсно є матір’ю людства, тому так само, як мати віддає дитині частку своєї душі, так і природа наділила нас своєю. Та людство не зрозуміло і не оцінило такої щедрості. Воно виявилося надміру егоїстичним щодо своєї матері і займає позицію невдячного споживача — здатне лише брати, брати, брати… А матінка-природа жорстоко потерпає від своїх нерозумних дітей. Її легені майже знищені — нещадно вирубуються ліси. Її очі-озера втратили блиск, бо замулилися і перетворилися на смердючі болота. Судини-ріки не несуть бурхливі потоки, щоб напоїти моря, бо джерела захлинулися від бруду. Вона втратила свій дзвінкий мелодійний голос, бо птахи не співають, а ніби плачуть. Серце її розривається від вибухів.
Материнське терпіння велике, але не безмежне. Ось і карає нас матінка-природа за варварське ставлення до неї. Оази життя з’їдає пустеля. Немає чистої водиці, бо не раз ми плювали в криницю. А ось землетрус на вісім балів, а ще цунамі, щоб добре ми знали, як шкодити природі. Вулкани, пожежі, спеки, потопи… Що далі? А краще не буде, якщо людство не змінить свого ставлення до природи.було впевнене в тому, що його прародичами були якісь тварини чи птахи. Хоч ми й живемо в епоху науково-технічного прогресу, до цього часу залишаються народи, які зберегли