8. Невідокремлену прикладку вжито в реченні (розділові знакипропущено) *А)Осінь найкраща пора пахла з усіх садів.Б)І ми поети атомного віку останні трубадури на землі.В)Літературний герой Лаврін Запорожець уособлює мудрість і мужність.Г)Місяць високе холодне світило супроводив нас у нічні степов Д)Саме Десна річка мого дитинства залишилася в моїй уяві справжньоюказкою.​

д

Объяснение:

Саме Десна річка мого дитинства, залишилася в моїй уяві справжньою

казкою.

Треба завжди захищати слабших, бо вони не завжди можуть себе захистити. На жаль, на світі є погані люди, які можуть образити, обдурити або навіть побити того, хто слабший за них. Слабкою людиною може бути і дідусь або бабуся, і інвалід, і дитина або підліток. Кривдити людей взагалі погано, а кривдити слабких людей набагато гірше, бо такі люди не можуть захиститися. Тому якщо бачиш, що хтось ображає слабких, треба цьому перешкоджати. 

Легко захистити слабшого, якщо ти сильніший за кривдника. А як же захистити слабкого, якщо кривдник не сильніший за тебе? Вплутуватися в бійку з ним буде безглуздо та ризиковано. У такому випадку треба повідомити про це дорослим, щоб вони подзвонили у поліцію. Робота поліцейських у тому і полягає, щоб захищати людей від злочинців і кривдників. 

Якось теплим вересневим днем ми з друзями ходили до лісу. Припікало гаряче сонечко. Над нами світилося прозоре й чисте блакитне небо. Від подиху легенького вітерця шелестіло жовтогаряче листя.

Ліс стояв урочистий. Сонячні промінці падали на листя, створюючи гармонійну й святкову атмосферу.

Ми дуже старанно шукали грибів, але не знайшли їх. Мабуть, з причини того, що довго не було дощу й земля потріскалася та пересохла.

Скоро ми натрапили на кущі, які рясніли горіхами. Ми взялися збирати горіхи зі справжнім завзяттям. На жаль, ми не помітили, що за лісом причаїлася небезпека.

Страшний вітер налетів зненацька. Дерева захиталися. Вогняна сліпуча блискавка розітнула хмари. Ми розгубилися: бігти додому далеко, а лишатися в лісі небезпечно. Дощ полився, як із відра. Вітер шаленів у верхівках дерев. Здавалося, що майже останній осінній грозі не буде кінця.

Ми дочекалися. Вітер вгамувався. Дощ ущух. Ми були мокрі до останньої нитки. Зате як радісно було нам іти по розмоклій землі, несучи повні кошики справжніх лісових горіхів.

(если постараешься то війдет на 1,5 страницы)