Записати речення, поставити розділові знаки, записати: який зв'язок між частинами складного речення.Якось обернулася дівчина назад щоб огледітися навкруги і страх обхопив її.Ялинка затремтіла від низу до вершечка тому що злякалася несподіваного лиха і кілька зелених глиць упало на сніг.Чітко чути в мерзлу землю дрібно б'ють копита коня який летить нам назустріч. ​

За до Слава Україні! Героям Слава!» ми ідентифікуємо своїх. Самооборонці, що стали боронити міста, коли міліція була на боці «організмів», відрізняли одні одних не за стрічками чи додатковими питаннями, а саме за цим важливим вітанням. Для мешканців Сходу та Півдня, котрі підтримують Майдан (правдиво сміливі люди, що не бояться гонінь за іншість поглядів), «СУ!ГС!» – це слова-маркери, за котрими можна зрозуміти, хто свої, а хто – ні. Революція добре показала нам хто є хто. Друг пізнався в біді. І часто цими друзями, братами по боротьбі стали ті, від кого ми цього не очікували. Ті ж, хто, здавалося, однозначно мав би стояти поруч на барикадах, виявилися раптом чужими. Ця ідентифікація стала дуже важливою для подальшого життя.На самім початку революційних подій, коли нікому і в голову не могло прийти, чим усе обернеться, слова «Слава Україні! Героям Слава!» («СУ!ГС!») видавалися простим вітанням. Звісно, для частини протестувальників гасло мало важливий сенс, але для більшості було лише словами, котрими розпочинали свою промову численні оратори зі сцени Майдану.
Ці люди – справжні герої. Вони загинули як герої і проводжають їх як героїв. В кожному районі, кожному місті й селі зупиняються процесії, що везуть домовини з тілами загиблих, і місцеві люди, навіть серед пізньої ночі, зі свічками в руках, в дощ і холод, зі слізьми на очах віддають останню шану героям.
 
Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях.
 
Слава Україні!
 
Героям Слава!
 
Слава Небесній Сотні!

А скільки славних синів і дочок України віддали найдорожче — своє життя, відбули значну його частину у в’язницях, концтаборах, борючись зі страшною машиною тоталітаризму. Як Василь Стус, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, В’ячеслав Чорновіл. І тут мені хочеться згадати ім’я незабутнього Володимира Івасюка. 1979 року, коли йому було лише 30, його жорстоко вбили. На його творчість було накладено заборону на цілих десять років. Я думаю, В.Івасюк, так само, як і В.Стус, Л.Лук’яненко, став жертвою комуністичної системи.