1.У якому рядку всі слова належать до службових частин мови: а) під, себе, старанно, прочитана; б) але, не, попід, біля; в) нехай , з-поміж, виконуючи. 2) Прийменники біля, коло, край, близько утворені: а) шляхом складання непохідних прийменників; б) поєднанням прислівників чи іменників з прийменниками; в) шляхом переходу з інших частин мови. 3) Як пишуться всі прийменники зі словами, перед якими вони стоять? а)Разом; б) окремо; в) через дефіс. 4)Прийменники з і за можуть уживатися з такими відмінками: а) родовим, знахідним, орудним; б) родовим і знахідним; в) родовим і місцевим. 5)Які сполучники з’єднують однорідні члени речення або частини складносурядного речення: а) сурядності; б) підрядності. 6) У якому рядку подано протиставні сполучники сурядності? А) Чи, хоч, то, або; б) але, зате, проте, однак; в) ні…ні, та, і. 7) У якому рядку допущено помилку у вживанні сполучників? А) Дорослі й діти; б) дощ й вітер; в) читали й писали. 8) У якому реченні допущено помилку в написанні сполучників? а) Коріння навчання гірке, зате плід його солодкий. б) Я заховався зате дерево, що ближче. 9)Які частки виражають різні смислові відтінки та ставлення мовця до висловлюваного: А) вказівні частки; Б) модальні частки; В) питальні частки. 10) У якому рядку подано формотворчі частки? А) Це, ось, то; Б) не. ні, ані; В) хай (нехай), б ( би 11)Частки –бо, -но, -то, -таки пишуться через дефіс, якщо: А) підсилюють значення окремого слова; Б) між часткою і словом, до якого вона належить, стоіть інша частка. 12) З дієприкметниками, що не мають пояснювальних слів і є означеннями, префікс не пишеться: А) разом; Б) окремо

Але звірі не підходили, і тільки Ведмідь, ледве-ледве переводячи дух, запитав:
—    А ти ж хто такий?
—    Приступіть ближче, я вам усе розповім, — лагідно і солодко говорив Лис.
Звірі трохи наблизилися до нього, але зовсім близько не важилися.
—    Слухайте, любі мої, — говорив Лис
Микита, — і тіштеся! Сьогодні рано Святий
Миколай виліпив мене з небесної глини —
придивіться, яка вона блакитна! І, ожививши мене своїм духом, мовив: «Звіре Остромисле! В звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій. Ніхто там не певний свойого життя і свойого добра. Іди на землю і будь звірячим царем, заводь лад, суди по правді і не допускай нікому кривдити моїх звірів!»
Почувши се, звірі аж у долоні сплеснули.
—    Ой Господи! Так се ти маєш бути наш добродій, наш цар?
—    Так, дітоньки, — поважно мовив Лис Микита.
Нечувана радість запанувала в звірячім царстві. Зараз кинулися робити порядки. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмеді нарізали овець, телят і нанесли цілу купу перед нового царя. Сей узяв часточку собі, а решту по справедливості розділив між усіх голодних.
Знов радість, знов оклики зачудування і подяки. От цар! От добродій! От премудрий І Соломон! Та за таким царем ми проживемо віки вічні, мов у Бога за дверми!

Обро і зло - це найбільш загальні поняття моралі, етики, що характеризують позитивні і негативні моральні цінності. «Найважливіше справа ближнього добро зробити, тому що тільки для цього посланий людина в життя». Добро-це любов. Де любов, там і Бог.
    Багато російські письменники в своїй творчості проповідували добро. До них також відноситься і наш земляк, Лев Миколайович Толстой. Він велике надбання Росії і гордість російського народу. Але також безумовно і те, що творчість його не просто належить усій світовій культурі, а й впливає на неї.
    Письменників створили твори подібного рівня і такої сили в літературі одиниці. Геній Толстого дозволив йому бути дзеркалом не тільки російського життя, народу але й людської душі взагалі - перед богом.
    Дитинство письменника пройшло в маєтку Ясна Поляна Крапівенського повіту Тульської губернії в суто світської за духом сім'ї, що надалі наклало істотний відбиток на його творчість. Толстой ще в ранньому дитинстві спілкувався з живими прикладами праведнічества, причому укоріненого саме у православній традиції. У їхньому будинку зупинялося багато юродивих, що відрізнялися смиренням і незлобивістю, ченців, черниць, деякі довго проживали в їхньому будинку. Вражала дитячу душу Толстого і глибока, щира і проста молитва «не юродивого, а дурника», помічника садівника Якима, який говорив з Богом, як з живим обличчям. До домашньої прислуги Толстих належала ще одна праведниця - економка Парасковія Ісаєва, що стала прототипам Наталії Савішне з повісті «Дитинство». І вплив подібних прикладів теж виявилися досить помітним згодом в життя Льва Миколайовича.
    Уже перша з відомих творінь письменника, повість «Дитинство», дає привід до уважного розгляду його позитивних героїв з цієї точки зору. У повісті «Дитинство» не просто досліджується життя християн, а співається справжній гімн їх чеснот. «О великий християнин Гриша! Твоя віра була така сильна, що ти відчував близькість Бога, твоя любов така велика, що слова самі собою лилися з уст твоїх - ти їх не перевіряв розумом. ... І яку високу хвалу ти приніс Його величі, коли, не знаходячи слів, в сльозах повалився на землю! .. »
    Молитва юродивого про благодійників і ворогів, про прощення власних гріхів, живе, непідробне спілкування з Богом відкривають головному герою «Дитинства» Николеньке Иртеньеву зовсім інший світ, світ духовний, а тому істотно впливають на його душу.
    Не менш цікаво намальований образ ще одного героя роману, Наталії Савішне. Перед нами проходить важка, сповнена позбавлення, страждань життя простий кріпак жінки: від босоногою, рум'яної «дівки Наташки» до старенької няні в очіпку і вічне фартуху. Жорстоко доля обійшлася з цією жінкою: пан своєю волею позбавив її можливості бути матір'ю і дружиною. Озлобилася вона на життя? Нарікає чи на долю, на пана, що позбавив її жіночого щастя? Шкодує себе? Ніде, ніколи, жодного разу! З істинно християнським терпінням, не скаржачись на долю, несе ця жінка свій хрест. У ній немає «саможаління», жалості до себе. «Все в будинку любили і поважали Наталю Савішне».
    Життя доброї економки представлена ​​Толстим як самовіддане служіння безперервне панам, як постійний, а тому непомітний подвиг. Причому письменник дає зрозуміти, що її безмежна відданість своїм господарям випливає не з тупою несвідомо-безособової покірності, а з свідомого почуття християнського смирення, терпіння і любові, прояви яких відкрилися в останні дні її життя: «Наталя Савишна два місяці страждала від своєї хвороби і переносила страждання з християнським терпінням: не бурчала, не скаржилася, а тільки за своєю звичкою, поминала Бога. За годину перед смертю вона з тихою радістю сповідалася, причастилася і соборувати маслом.