9 10 вариант очень нужен ответ 9 10 задания

У житті кожної людини настає момент, коли він повинен зробити вибір про свою майбутню професію. Цей вибір - вельми нелегкий, адже на світі безліч професій, які подобаються одночасно відразу. Саме тому в дитинстві ми мріємо про багатьох професіях, не особливо замислюючись про їх справжніх цінностях.

Моя мрія - стати лікарем. Лікар - це та спеціальність, заради якої можна цілеспрямовано йти вперед, досягаючи всього. Саме лікарі грають дуже важливу роль в житті людей, буквально в житті будь-кого, від малого до старого. Мій вибір припав на цю професію не лише тому, що вона дуже важлива і відіграє найважливішу роль у світі. Але ще тому, що лікарі за день роблять дуже багато добрих справ, адже вони рятують поранених, хворих, допомагають всім нужденним у здоров'ї.

Лікар повинен пишатися своїм значенням в цьому житті, своєю роботою і, зрештою, своїм званням. Вже одне це назва професії має важливу роль. Я ніколи б не наважився споганити це високе звання лікаря. І не важливо, яка це спеціальність, вони всі рівні і всі однаково важливі. Люди довіряють лікарям, навіть незважаючи на деякі непрофесіональні моменти, які в кожному році відбуваються десь. Я пишався б своєю роботою, і намагався б дуже сильно працювати. Одним словом, ця професія видиграэ дуже велике значення особисто в моєму житті. Я хочу бути ликарем і буду обов'язково им. Моя мета - допомагати людям, рятувати життя тяжко хворим, і підбадьорювати їх.

На уроці укр. літератури ми вивчали письменників-патріотів. А йшовши додому, ми з подругою вирішили поспілкуватися на тему патріотів минулого, тобто про ветеранів:
-Колись тато мені розповідав, що полюбляв розповіді свого дідуся у дитинстві. Я також полюбляю слухати ті оповіді, але найбільше я люблю слухати про війну і її людей.
-Так це й не дивно. Я також полюбляю такі розповіді. Але більше мені подобається читати про воєнні роки. Твори можуть повністю відтворити події минулого.
-А чим саме вони тобі подобаються? Я, наприклад, полюбляю їх за мужність і патріотичність ветеранів, бо лише справжні патріоти могли так мужньо захищати свою країну.
-Так, це справді героїзм! Ветерани завжди не шкодуючи сил і не зважаючи на обставини були готові захистити Батьківщину. До речі, я згадала ту оповідь, що колись розповідала мені прабабуся. Коли вона була малою, у неї була найкраща подруга - Оленка. Так ось, у ті роки була Друга Світова Війна, отож їх дитячі роки проходили не найкраще. Колись Оленка з її молодшим братиком опинилася у пастці - їхню хату охопило полум'я. А один з ветеранів, не довго думаючи, кинувся їх рятувати. Так ось, він навіть не моргнувши оком урятував обох дітей.
-Ого! Яким треба бути мужнім! Яким відважним! Він же міг позбавитися життя!
-Так, а ми зараз навіть і не зважаємо на це. Мабуть, ми - це останнє покоління, яке побачило ветеранів. Коли лунає гімн - вони, поклавли руку на серце, з гордістю за свою батьківщину очікують його закінчення. І це не зважаючи на їхню старість, хвороби і травми.
-А сучасне покоління не може навіть 5 хвилин зачекати, що ж уже казати про покоління майбутнього...
-Сподіваймося на краще, бо лише так ми зможемо зберегти наш народ і країну! І треба поважати ветеранів, бо це вони врятували нашу країну від "смерті".
-Так, і нехай у наших серцях також палає вогник надії і любові до рідної землі!