Багато назв міст і сіл пов'язано зрічками, криницями, озерами.у назві міста Донецьк відбилосянайменування річки Донець. Назвурічці дали алани, ці давні мешкан-ці цих країв усяку воду називалидон.Місто Кривий Ріг лежить наТому місці, де річки Інгулець і Сак-сагань, зливаючись, утворюють мис.Цей мис схожий на кривий ріг якоїсь тварини.Цікаву легенду розповідають про назву села Колодяжне на Волині.Один з перших поселенців виконав тут колодязь, вода у якому булачиста и добра на смак. Вона ще й була чудодійна, додавала людиніили, допомагала в здійсненні задумів і бажань.o окремих назв поселень складається мозаїчна картина життяУкраїнського народу (Зайдіть і запишіть складні речення, дотримуючись правильної інтонації.)​

Вулиця мого дитинства  

для кожної людини назавжди залишаються в пам'яті ті місця, де вона народилась і провела своє дитинство. і як далеко не закидала б нас доля, але кожного манить до себе рідна домівка, рідна вулиця. після довгої розлуки все видається милішим і дорожчим нашому серцю. отак буває і зі мною, коли повертаюсь додому після літніх канікул, коли знову крокую дичківською вулицею, на якій живу разом з батьками.вона нічим особливим не відрізняється від інших вулиць села. тут розташоване невелике підприємство, де можна придбати або полагодити автомобіль. перетинає вулицю річка гнізна зі своїми притоками. у кінці вулиці — пасовище та млин. паралельно нашій вулиці проходить залізнична колія, а за нею красується ліс.коли стати на краю лісу, видно мою вулицю: біленькі хатки під червоною черепицею потопають у буйній зелені садів.я люблю свою вулицю у будь-яку пору року. люблю її затишні садиби, привітні віконця домівок, високі дерева, квітники і доріжки на подвір'ї.але вулиця без людей, як ліс без птахів. на моїй вулиці всі люди привітні і лагідні. хоча я й не знаю їх усіх по іменах, та в селі прийнято з усіма вітатись.найбільше люблю свою вулицю вечорами, коли притомлені люди сидять на лавках біля хат, гомонять через паркан один з одним, а сільські дітлахи виходять погаласувати. лише тоді відчуваєш, що навколо тебе — усі рідні, хороші люди з нашої вулиці.

Новий рік для лісових мешканців

Наближається Новий рік - найвеселіше, самий добрий і найулюбленіше свято лісових мешканців. Сорока вже давно облетіла всіх звірів, нагадуючи їм про свято. Але вони і самі почали до нього готуватися. Ось бельчиха вчить своїх дітей вітатися з почесними гостями. Вона чемно киває головою і махає хвостом. Білченята важливо повторюють за нею, але у них виходить незграбно і смішно. А ось косою. Він готує подарунки, радіючи, що Дід Мороз доручив йому таку важливу справу.

А це що за замет? Він ще й рухається! Та це ж білий ведмідь, один із заморських гостей. Ведмідь прийшов раніше, боячись запізнитися через свою незграбність. А тут його місцеві родичі зачісують до Нового року ведмежат. Вони прокинулися від сплячки тільки до свята. Як тільки він закінчиться, ведмеді сховаються в свій барліг - досипати. У передсвяткових клопотах час проходить швидко. Ось великий лось вдарив три рази в барабан, скликаючи всіх на Святкову галявину. На галявині стоїть найкрасивіша ялинка Великого лісу. Ніколи ще ялинка не була така красива, як у цьому році. На ній висять золоті шишки і горіхи, смачні цукерки і пряники. А на вершині велика червона зірка. Прикрашали її птахи, і тепер вони розсілися на лапах святкового дерева і співають новорічні пісні. Звірі завели веселий хоровод навколо красуні ялинки.

В цей день образи прощалися, вороги ставали друзями, тому сова і миша водили хоровод поруч, лисиця розмовляла з тетеревом, а білченята каталися на вовка. Вони вже встигли забути все, чому вчила їх сьогодні мама-бельчиха, і махали лапками, вітаючи гостей. На галявині були й заморські гості: кенгуру, зебри, незграбні тюлені, миленькі коали, мавпи, папуги і навіть цар звірів - лев. Були всі, крім зайця. Ведмідь першим помітив, що його немає, і вже зібрався піти додому до косому, як раптом усі замовкли.

Вдалині почувся дзвін срібних дзвіночків. Він все посилювався, на галявину влетіла трійка коней з срібними копитами, а в санях сиділи Дід Мороз і заєць. Заєць важливо притримував мішок з подарунками. Вони спустилися з саней. Тут Дід Мороз вдарив своєю палицею три рази про землю і все навколо засяяло. Заіскрилися сніжинки, шишки і горіхи на ялинці, запалилася зірка на її вершині. Дід Мороз почав роздавати подарунки присутніх. Кожен отримав те, про що мріяв. Радості не було меж. Отримавши подарунки, звірі почали танцювати від радості. Ось танцює білий ведмідь, і хто скаже, що він неповороткий? Танцював і сам Дід Мороз. Лісові жителі дякували його за чудові подарунки і за веселе свято. А наші знайомі білченята вже каталися на конях з срібними копитами. Їм було весело, вони раділи з того, що каталися на конях Діда Мороза. Але коли Дідусь зібрався в інший ліс, білченята засумували. Тоді Дід Мороз пообіцяв їх взяти з собою в наступному році.

Наближався ранок. Гості стали розходитися. Від їх бенкету не залишилося нічого, крім гарячих сніжинок. І коли ти, мій друг, побачиш блискучі сніжинки, знай, що їх запалив Дід Мороз для лісових мешканців.