Отрывок из повести А. Грина «Алые паруса» Ассоль подошла к склону холма. Она скрылась в его зарослях от лугового и теперь была окружена истинными своими друзьями. То были крупные старые деревья среди жимолости и орешника. Их свисшие ветви касались верхних листьев кустов. В спокойно тяготеющей крупной листве каштанов стояли белые шишки цветов, их аромат мешался с запахом росы и смолы. Тропинка то падала, то взбиралась на склон. Ассоль чувствовала себя, как дома; здоровалась с деревьями, как с людьми, то есть пожимая их широкие листья. Она выбралась к обрыву над морем и встала на краю обрыва. Глубокая непобедимая вера пенилась и шумела в ней. Стальной у берега цвет спящего океана переходил в синий и черный. За золотой нитью небо сияло огромным веером света; белые облака тронулись слабым румянцем. Тонкие божественные цвета светились в них. На черной дали легла уже трепетная снежная белизна; пена блестела, и багровый разрыв бросил по океану алую рябь. Задания к тексту 1. В последнем предложении выделите все члены предложения (подчеркнуть) 2. Выпишите из текста все художественные средства, используемые автором (эпитеты, метафоры, олицетворения)

1.Карие глаза в действительности являются голубыми, но этого не видно из-за наличия в них коричневого пигмента. 2.С открытыми глазами человек не сумеет чихнуть. 3.Когда человек смотрит на того, кого любит, его зрачки расширяются на 45%. 4.Глаза могут видеть только 3 цвета: зеленый, красный и синий. 5.Почти у 95% животных есть глаза. 6.Мышцы, которые контролируют глаза, являются самыми активными в организме человека. 7.Примерно 24 миллиона изображений человек видит на протяжении своей жизни. 8.Глаза человека обрабатывать примерно 36000 информации за час.

Мудрість і краса української народної балади

Балади («Бондарівна», «Ой на горі вогонь горить», «Ой летіла стріла», «Козака несуть»)

Серед інших видів усної народної творчості балада приваблює ліричністю, поетичністю, фантастичними картинами, дивними метаморфозами, неповторною красою звичайних людей, загостреним драматизмом їх доль. Українська балада надзвичайно емоційна, хвилююча, сильно впливає на людські почут-’ тя, примушує співпереживати героям, замислюватися над самим життям. У баладі завжди криється народна мораль, повчання або застереження. Навіть якщо зло залишається непокараним, все одно симпатії слухачів залишаються на боці скривджених, на боці слабкої жертви, яка не змогла постояти за себе. Це виховує здатність співпереживати, відчувати людський біль, жаль, розчарування.

Серед відомих баладних сюжетів, що розповідають про перевтілення людини в дерево, пташку, квітку, про підмову дівчини на трагічну мандрівку, про отруєння невірного нареченого, нещасливе кохання або сімейне життя, вирізняються твори, побудовані на історичній тематиці, оспівуванні епізодів із життя конкретних історичних осіб. Це — балада про Байду в турецькому полоні, про поєдинок Нечая з шляхетським загоном, а також ціла низка балад, сюжети яких побудовані на любовних колізіях, зокрема й дійсних фактах (про Бондарівну і пана Каньовського, про Лимерівну, про отруєння невірного нареченого Гриця українською пісняркою Марусею Чурай та ін.).

У баладі «Бондарівна» змальовано непоодинокий випадок із часів панування на Україні польської шляхти. Десятки версій твору об’єднані спільним сюжетом:-

Ой у місті Немирові дівок танець ходить,

Молодая Бондарівна всіх передом водить.

Ой приїхав пан Каньовський з великого двору,

Він зліз з коня та й до корчми — не знає гонору.

Не зважаючи на людей, пан пригортає й цілує вродливу дівчину.

Сором’язлива панянка втинає залицяльника по обличчю, не турбуючись про наслідки. За порадою людей вона змушена втікати додому, ‘ «а за нею гайдуки з голими шаблями». Спіймали вони Бондарівну «за білую руку і повели Бондарівну на велику муку». Пан Каньовський пропонує їй вибір:

Чи ти хочеш, Бондарівно, меду, вина пити. Або хочеш, Бондарівною в сирій землі гнити.

Дівчина обирає смерть, і пан зі злості вбиває її з лука, а потім справляє пишний похорон, скликаючи всю шляхетську знать. Цей сюжет близько споріднений із сюжетом про нескорену полонянку в турецькій неволі.

Бурхливі історичні події, пов’язані з виникненням козацтва й відважним захистом рідної землі, що постійно зазнавала лиха від численних завойовників, спричинили інтенсивний сюжетно-тематичний розвиток баладної творчості. З-поміж сюжетів, що дійшли із найдавніших часів, загостреним драматизмом відзначається «Стріла» («Ой летіла стріла») — забитого вдовиного сина оплакують три зозулі, що уособлюють матір-удову, дружину і сестру:

Ой, матінка плаче, Поки жити буде, А сестриця плаче, Поки не забуде; А миленька плаче, Поки його бачить.

Невимовний жаль за загиблим лицарем-козаком, невтішні сльози матері, сум сестри стискають відкрите до співчуття серце. З глибоким болем і сумом замислюєшся над осиротілою долею молодої козацької дружини…

Проводи рідними воїна, прощання з ним назавжди, поєдинки з ворогами, самотня смерть лицаря, його останнє звертання до рідних через символічних вісників нещасть — коня, орла, ворона — це не тільки літописно-достовірна фіксація конкретних подій, але й художнє відображення багатого внутрішнього світу народу.

Навіть смерть у баладах зображена не як трагічна подія, а б

вирішення конфлікту, вихід із безнадійної ситуації. У історичних ба

ладах це ще й засіб уславлення героїзму козака-лицаря, оспівування

його чеснот, увічнення високої місії на рідній землі. І тільки воро

ненький коник розповість сестрі й матері про несподіване одруження

його молоденького господаря: ;

— Не плач, мати, не журися, ”.:

Та вже ж твій син оженився, Та взяв собі паняночку, В чистім полі земляночку.

(«Ой на горі вогонь горить»)

В українському баладному фонді налічується Понад триста сюжетних типів. Це надзвичайно розмаїтий епос. Кожен його твір випромінює високу й мудру етику сімейних та громадських відносин, вимальовує поетичну красу баладних героїв, налаштовує на захист свободи, справедливості, вірності, доброти й сміливості, збуджує гостре прагнення опору злобі, кривді, гнобленню, боягузтву. Тим-то народні балади не старіють віками, переходячи не тільки від покоління до покоління, а й від народу до народу. На грунті народних постали балади Т. Шевченка, С. Руданського, Ю. Федьковича, Ю. Крашевського, О. Грози, Янки Купали.