Будь ласка до ть дуже потрібно. На сьогодні я буду дуже вдячна вам.

Зараз, у час інноваційних технологій, мало хто може обійтися без сучаних гаджетів. Мобільні телефони, ноутбуки, планшети, коммунікатори, навігатори Сьогодні поговоримо про мобільні телефони. Мене зацікавило питання : мобільні телефони - розкіш чи необхідність? Я вирішила провести опитування серед звичайних людей. Яку ж відповідь вони дадуть на це запитання? Сімдесят відсотків опитувачів відповіли, що мобільний телефон - це необхідність, а решта - розкіш. Невже без цього сучасного гаджета не можливо прожити? Адже наші предки жили і без нього, і жили досить добре.

Так, не заперечую, що з ним дуже зручно. Треба щось важливе сказати людині, а часу в тебе немає, щоб, як у давні часи, відправляти лист, який буде йти дві неділі, взяв тай подзвонив. Класно! До чого дійшла сучасна наука!

Давайте розглянемо одну ситуацію. Вона дуже, так би мовити, популярна. Дитина затрималась у школі. Вона не має мобільного телефону. Батьки починають хвилюватись: "Де наша дитина?! Вона вже повинна бути вдома!" Добре, якщо ця родина живе в маленькому місті і до школи лише два кроки. А якщо це мегаполіс? Увімкніть фантазію : вже починає темніти, а дитини все іще немає. Батьки починають себе "накручувати", мов з їхнім чадом щось сталося... Цю ситуаці можна розвивати до безкінечності. А якщо б у тієї дитини була так річ, як мобільний телефон, вона подзвонила б своїм батькам і попередила б їх. Як наслідок - нерви батьків збережені.

Міркуючи про те, що зараз з себе представляє наша сучасніть, розумієш, як багато може виникнути ситуацій в яких мобільний телефон просто необхідний.

Отже, я погоджуюсь з тими людьми, які кажуть, що мобільний толефон - це необхідність.

 

 

 

 

 

 

 

 

Проте є й інші легенди про жайворонка. Одна з них допомагає людям глибше сприйняти і зрозуміти суть людського первородного гріха. Бог, коли творив жайворонка, підкинув високо вгору грудку землі, і з неї з'явилася сіра, наче земля, пташка — Жайвір. Він злетів високо-високо, досяг неба й побачив ангелів. Від того так загордився, що кинув виклик самому Всевишньому: "Биймося, Боже, хто кого зможе!"... Отож і тепер, злітаючи вгору, Жайворонок ніби похваляється: "Полечу по небу, по небу! Схоплю Бога за бороду, бороду!" А тоді каменем падає вниз із криком:
 "Мене Бог бив-бив! Бив києм києм! І на землю кинув, кинув кинув!" Або ж бере дзьобом соломинку і злітає в небо. А коли падає, кинувши її на землю, скаржиться: "Кий упав кий упав!"
Вважається, що жайворонок навесні прилітає з вирію на землю найпершим. "Ще по горах сніги лежать, а в долинах криги стоять", — співається у веснянці, а жайворонок — уже тут. "А я тії криги ніжками потопчу, кубельце зів'ю і діток наведу..." В іншій веснянці ранній приліт жайворонка пояснюється тим, що його "пташки били, з вирію виганяли". Жайворонок — це, очевидно, жертовна пташка, яка іноді й гине, проте забезпечує прихід весни.
22 березня на свято Сорока мучеників в Україні жінки пекли (а подекуди й зараз печуть) із тіста печиво — "жайворонків" у формі птахів, пташиних лапок, лялечок. Вони символізували душі покійних і навіть, за віруваннями, на певний час заступали їх. Це був жертовний хліб. Таке печиво роздавали дітям, а вони вже з "жайворонками" обов'язково гасали селом чи полем; залазили на дахи й дерева; підкидали "пташок" угору; самі їли і птахів годували крихтами та голівками з печива. Іноді "жайворонків" ховали в сіні, закопували в землю, кидали в річку або піч.
Є підстави вважати, що "жайворонків", а також печиво "буслові лапки" пекли й у пам'ять про померлих дітей. Вважалося, що померлі діти загадковим чином пов'язані з живими й можуть впливати на майбутню народжуваність. Відомо, що колись ображені на дорослих діти, як ритуальне прокляття, оголошували старшим, що в них ніколи не буде "жаврунків".
Про особливе пошанування божої пташки свідчить і те, що людям заборонено вживати жайворонків у їжу, вбивати, взагалі кривдити.