Записатидієслова у 3 стовпчики за часами: входив, знає, утворювала, дарує, мовчала, з'єднує, знайшов, уміє, перелазив, читає, гнатиму, оздобив, буду ходити, зловлю, боротимусь, згадаю, побачу.

Відповідь:

Теперішній час: знає, дарує, з"єднує, уміє, читає.

Минулий час: входив, утворювала, мовчала, знайшов, перелазив, оздобив.

Майбутній час: гнатиму, буду ходити, зловлю, боротимусь, згадаю, побачу.

Пояснення:

Національний одяг — це святиня кожного народу. Вишита сорочка, вишитий рушник, хустка — здавна вважаються найсвятішим подарунком, коли хтось вирушає в далеку дорогу. Повага до одягу — це повага до свого роду, народу. Наші предки вважали, що нехтування національним вбранням призводить до втрати духовності. Із правіків одяг українців мав бути світлим. І вишитим. Чому так? Що за таїна в неодмінному прагненні прикрасити свій побут? Адже скрізь в Україні обмальовували хати, квітчали рушниками. Це була традиція, яку плекали й оберігали. Малюнки — не довільний набір ліній і кольорів, у кожній вишивці відображено уявлення людини про життя, а також довкілля.

Сорочка була й залишається головним одягом людини, про що свідчать давні приповідки: "Своя сорочка ближче до тіла", "Щасливий, бо в сорочці родився". Вважається, що сорочка, яка безпосередньо облягає тіло, є провідником магічної сили, прихованої в людині. Сорочка у чоловіків і в жінок мала символічне значення оберегу від злих вітрів і недоброго ока. Ось чому при виготовленні сорочки треба було дотримуватися цілої низки засторог і магічних дій (ворожінь).

Хустка теж здавна відігравала важливу оберегову функцію. Чи не через те вона так широко використовується в українському весільному обряді, починаючи зі сватання, коли дівчина на знак згоди підносила старостам хустку на хлібі, й закінчуючи "покриванням" молодої, таку хустку жінка зберігала все життя. Слід вивчати й повертати давні традиції носіння одягу, щоб ми теж навчилися бути в такій же гармонії з довколишнім світом, як і наші предки.

Объяснение:

Рано чи пізно кожен з нас замислюється про своє призначення і місце в світі. Іноді це відбувається в юності, а іноді люди проживають життя, не замислюючись, і в старості пожинають плоди безглуздо прожитих років. Мені здається, що думати про своє призначення важливо і потрібно, адже від цього може залежати доля. Пошуки себе і свого місця в світі – завдання непросте, однак, чим раніше людина починає замислюватися про це, тим краще. Місце в світі – це, насамперед, професія. Я вирішила стати вчителем, тому що саме в цій професії я зможу відчувати, що приносять реальну користь. У сучасному світі дітям часто бракує любові, живого людського спілкування, грамотного ради. Нинішні батьки потопають у власних щоденних турботах, і часто їм не до дітей. Я впевнена, що школа може впоратися з цією проблемою. Хороший вчитель – це не тільки викладач певної дисципліни, але ще друг і наставник. Тому так важливо давати дітям тепло й увагу, у першу чергу. Кожна людина прагне до гармонійного життя, нехай навіть несвідомо. Однак гармонію кожен уявляє по-своєму. Я вважаю, що важливо реалізувати себе у всіх сферах життя, тому в майбутньому мені б хотілося створити сім'ю і виховати хороших дітей. Таким чином, питання про пошук свого місця в житті – питання дуже складне, і може знадобитися дуже багато часу, щоб відповісти на нього. При цьому очевидно, що варто замислюватися про такі речі, щоб згодом не довелося каятися в своєму бездіяльності або гірких помилок, скоєних в поспіху. Для себе я вирішила, чого хочу і до чого варто прагнути. Сподіваюся, що обставини будуть складатися сприятливо, і моє життя буде цікавою, насиченою і гармонійною.