Завдання: Перепишіть, розставляючи пропущені розділові знаки, і зробіть синтаксичний розбір речень із відокремленими членами. 1.Скуті кригою страшною сплять озера і гаї. (О. Олесь) 2. Кожен птах свою пісню співаючи здіймається до небес. (Нар. творч.) 3.Ні небо ні земля ніколи навіть у снах не покидають людини. (М. Стельмах) 4.Микола замість панського лану вийшов на своє поле. (І. Нечуй-Левицький) 5. Один лише Ярема Бобир наш родич по дідовому коліну не постраждав у цій пригоді (О. Довженко

или это сделать сделайте на нем бар

Було 2 брати. і кожен хотів мати поле пшениці. одного сонячного дня пішли брати до одного пана, якій мав 1 чарівне зернятко. пан сказав відгадайте мою загадку. що насвіті найсиачніше, а що наймеліше. пішли два брати додому думали , гадали і розвязали. прийшли до пана. перший брат каже насвіті на
йсмачніче це пане ваші кабати, а наймеліше гроші. пан каже брехня , а ти 2 що скажеш наймеліше сон, а найсмачніше матінка природа, вона нас годує.пАн каже правда правда. тримай зерно посади його, водою полий і скажи рости зерно моє рости, пшеницю пренеси. так і зробив наймолочий брат. і було в нього велике поле пшеницв.і жили усі довго, і щасливо. а перший брат немав нічого, тільки жінку і дочку. от і казоцьті кінець, а хто слухав молодець!

Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні. 

Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. 

Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. 

І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. 

Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. 

Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: 

Та де б не ходив я в далекій дорозі, 

В чужім чи у ріднім краю, 

Я згадую вогник у тихій тривозі 

І рідну хатину свою. 

Бо дивляться в далеч засмучені очі, 

Хоч тінь там моя промайне. 

Бо світиться вогник у темнії ночі, 

Мов кличе додому мене!