Визначити частини мови однакових слів .Близько сонечка тепло .Далеко покладеш -близько візьмеш . Сідай поруч . Поруч із нами сидів військовий .

Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук,сходом сонця, сяянням зірок…

У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.

Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима — єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…

Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це — квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це -  травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у повноводний Дністер.

Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.

Люблю річку Дністер з її мальовничими берегами, увінчаними вербами. З її оптимістами-рибалками, які можуть просидіти майже весь день за ловлею окунів. Люблю суницю на лісовій галявинці, коли не звертаєш увагу на укуси комах і радієш кожній ягідці, люблю за важке колосся стиглої пшениці на жовтіючих ланах. Люблю за тріскотню цвіркунів, за щебетання жайворонків, курликання лелек.

Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися  до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.

Я пишаюся тим, що живу в країні з такоюбагатою історією. Україна пройшла тисячолітній шлях – від часів могутньої Київської Русі до сучасної незалежної країни. Нашим пращурам неодноразово доводилось відбивати загарбників та захищати рідні оселі від чужинців.

Вірю що зникнуть ненависть, несправедливість, жорстокість і безсердечність. Запанує щастя і добробут під блакитним безхмарним небом. Серед безкрайнього золотого поля Українці забудуть про нестатки, безробіття, платне навчання.

Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з’їздити  до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Новозеландію. Із задоволенням подорожувала б. Можливо, де-небудь я б затрималася, а  десь — ні. Але упевнена, що з будь-якої  країни світу, як би там не було гарно, я би повернулася додому, до своєї України. Тут усе моє життя. Іншої батьківщини мені не треба.

Я переконана, що Інтернет, який відкрив перед нами багато нових можливостей, ніколи не витіснить із нашого життя кни­жок, театрів, кінотеатрів, телебачення та реального спілкування.

Чому я так думаю? Тому що людина прагне до справжнього: щи­рих емоцій, які вона може ігати й переживати, до відчут­них дотиків, до предметів, які вона зможе не лише бачити, ай ма­ти у своєму користуванні.

Наведу приклад із власного життя: мені віртуальне спілкуван­ня не може замінити справжнього, я надаю перевагу прогулянкам і розмовам із друзями, тренуванням, а не перегляду спортивних змагань з екрана.

До того ж книжки, театри, телебачення, Інтернет відтворю­ють дійсність по-різному, є неоднаковими засобами впливу на лю­дину. Це різні речі, які можуть доповнювати одна одну, але не за­мінити повністю.