Будови слова прикрашений розмити затерти придорожній побігти прибігло

Відповідь:

- Я вважаю, що вдячність — це загальнолюдська чеснота. Не потрібно бути віруючою людиною, щоб зрозуміти її цінність. Адже в кожній людині закладене сумління, яке промовляє, що є добре, а що зле. Навіть апостол Павло згадує про те, що погани (тобто ті люди, які не вірили в єдиного Бога) мали інші вірування і своїм нутром відчували, що є добре, а що — зле. Тому вдячність не потребує приналежності до християнської віри.

На мою думку, вдячність — це, по-перше, чеснота, яка належить до форм пошани гідності людської особи. А гідність людської особи виходить з того, що Всевишній сотворив людиною бути доброю. І навіть якщо людина впала, тобто відійшла від Бога, то все ж таки цей образ у ній зберігається. Це підстава для того, що задля людського ння приходить на землю сам Господь. Тож коли ми говоримо слово “дякую”, чи є за щось вдячні певній людині, то цим ми підкреслюємо її гідність.

По-друге, вдячність — це чеснота, яка найбільше зближує людей, творить спільноту. Адже коли хтось є вдячний, то це означає, що це людина з великим серцем; тобто людина вміє бачити не тільки себе, а й оцінити ближнього.

По-третє, вдячність — це чеснота, яка допомагає нам у духовному житті, а також вийти з власного егоїзму. Хто не вміє дякувати, або коли слово “дякую” та вдячність є рідкісним гостем, то така людина чи спільнота є вкрай закритою і переважно самотньою. Тож вдячність допомагає в духовній боротьбі.

На мій погляд, тепер така риса, як вдячність надзвичайно потрібна українському народові, щоб побороти споживацьку ментальність, яка в нас запанувала, попри війну. Споживацька ментальність — це не те, щоб щось мати. Вона зосереджує людину на самій собі. А коли людина зосереджена на самій собі і, скажімо, переживає якісь труднощі, то починає шукати причини негараздів, знаходить винних у цьому. Винними можуть бути ближні, рідні, а також обставини. Винний навіть сам диявол, а інколи — Бог. Наприклад, я, як священик, зустрічаю чимало людей, які не можуть пробачити Творцю…

Пояснення:

Незабаром Улянка вийшла на просіку і раптом зупинилася. Біля трухлявого пенька, скрутившись, лежав чорний вужак. Підвівши голівку з двома жовтими цятками, він швидко то висував, то ховав гострий роздвоєний язичок. Дівчинка почула ледве вловиме сичання, схоже на шелест. Воно тремтінням пробігло по її шкірі. А може, ніякого сичання не було, може, то вітер посвистував у порожнє дугою пенька?

Улянка, зломивши хворостинку, торкнула нею гадину. Вужак повільно, мляво спустився з куща, показуючи своє срібне, в темних цятках черево. ї тут дівчинка тихо скрикнула, бо до пенька з усіх сторін повзли вужаки, їх було з півдесятка.

Але школярка не втекла. Вона стояла, мов укопана гаючи, як вужаки один по одному, іноді сплітаючись, зникали в норі під пеньком. Один хвостик довго ще визирав з нори, немов дратуючи Улянку: «Ану, чи спіймаєш?»

Объяснение: