Це і є наш мовний етикет у дії, що відображає правила мовної поведінки, властиві мовцям на певному історичному зрізі. і при цьому ми неминуче послуговуємось усталеними висловами (чи окремими словами), які для носіїв мови не потребують зусиль, свідомості. Треба скласти складно підрядну схему.

Ясний зимовий день. сонце світить сліпуче яскраво. навколо все білим-біло. м'який пухнастий сніг рівним шаром покрив землю. сніг всюди: на лавках, на дахах будинків, на деревах. дерева стоять в снігу, немов яблуні в цвіту. білі-білі. і тільки подекуди видніються червоні грона горобини. під горобинами багато пташиних слідів. ворони, снігурі, синиці прилітають поклювати ягоди. дуже ошатна під шапками снігу ялина. в чистому повітрі пахне хвоєю. гарний зимовий наряд і у берізок. холодно. під ногами скрипить сніг. з труби маленького запорошеного снігом будиночка в небо стовпом йде дим. день морозний. мороз скував льодом річку. хлопці з радісними криками, розмахуючи руками, спускаються на санках з крутого берега річки. їм не страшний мороз. їм весело. а сніг блищить на сонці, іскриться, переливається. але зимовий день короткий. непомітно і швидко настануть сутінки

Ядуже люблю золоту осінь. у цей час можна збирати гарні букети з листя і засушувати їх між сторінками книжок. а взимку раптом знайдеш золотистий подарунок з вересня і згадаєш ці чудові дні. в такий час приємно погуляти по лісі з кошиком, збираючи гриби. золота пора — остання можливість викупатися в річці, сходити в похід або на пікнік. себе прогулянкою на човні. так просто пройтися без шапки, відчуваючи, як вітер куйовдить волосся. а потім наступають похмурі та дощовиті дні. серце наповнюється солодкою тугою й очікуванням снігу. а як приємно сидіти в светрі біля вікна з чашкою гарячого чаю, гарною книгою і дивитися у вікно, за яким нещадно б’ють великі краплі дощу! без сумнівів, осінь — моя улюблена пора року.