Спiльнокореневi слова до слова:Мало.

Маля, помалу, малесенький, малюсеньке,змалечку, малолітні.

Объяснение:

ответ: 1. А

2. В

3. прочитана - дієприкметник

4. В

5. Б

6. Б

1. поміж, де у кого, абияк, рік у рік, найгірший, казна з ким, з-під лоба, чотирма, до речі, будь ласка.

2. Тільки (прислівник) дружба (іменник) робить (дієслово) людину (іменник) по-справжньому (прислівник) щасливою (прикметник). Дуже (прислівник) важливо (прислівник), якщо (сполучник) в (прийменник) горі (іменник) є (дієслово) той (займенник), хто (займенник) підтримає (дієслово).

Людина - наймудріша істота з-поміж усіх на Землі. Саме їй даровано здатність мислити, а отже жити, а не існувати. На жаль, людство сьогодні нічого не цінує, відверто нехтуючи настільки щедрим дарунком. Завтрашній день є неймовірно непередбачуваним, оскільки всі живуть сьогоденням. Про майбутнє думають лише мудрі люди, котрим важлива доля інших.

Війна — це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі — людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців.

У Другій світовій війні і уряду, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос. Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору з психологією тварин. Саме такий підхід у зображенні війни ігаємо у творах Г. Белля, В. Викова, Я. Івашкевича, В. Некрасова.

Війна у творах німецького письменника Геріха Белля — це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки, проте Белля цікавила не війна як така, а людина на війні. "У величезній кількості жертв, — говорить він, — губиться окрема людина...", саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об'єктом зображення.

Герої Белля — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, шо не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх — він співчуває їм як людям.

Маленьке оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни.

Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.

Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від "великого курфюрста до Гітлера", "взірці арійської породи" на стінах, погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т. п.), Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, власної вищості і непереможності.