Провидминяты числивнык дви други 256

Мій перший день у школі.  Свій перший день в школі пам’ятаю так, неначе це було вчора. Щиро кажучи, й самій не віриться, що з того дня вже минуло два з половиною роки.  Прокинулась я рано-вранці, а на мене вже чекало святкове шкільне вбрання, пишні білі банти для зачіски, гарні, яскраві осінні квіти, а головне – шкільний рюкзак.  Підійшовши до школи з мамою, татом та бабусею, я вперше побачила таку велику кількість дітей-школярів, щиро усміхнених вчителів та батьків. Правду кажучи, страх та цікавість переповнювали мене. Швидше хотілося зайти до класної кімнати, познайомитися з вчителькою та дітьми. Та найголовніше те, що я вперше побувала на шкільній лінійці, на святі першого дзвоника. Про це мені багато розповідали бабуся, батьки та старші друзі-школярі. На святковій лінійці нас, першокласників, вітали вчителі, директор та старшокласники, а ми їм обіцяли бути слухняними та гарно навчатися, щоб нами пишалися.  Свято скінчилося. Дзвоник покликав нас на перший урок. Тепер школа – це частина мого життя. Тут я дорослішаю, навчаюся, стаю самостійною. Попереду ще не один рік старанного навчання, але вже зараз я пишаюсь тим, що навчаюся в своїй школі

Твір-роздум. Шевченко-художник 
Творчість Шевченка-поета - не тільки надбання духу українського народу, а й світове явище. Та не менш значна і вагома діяльність Шевченка-художника. Учень Петербурзької Академії мистецтв, чиїм наставником і педагогом був уславлений Карл Брюллов, а згодом - автор серії офортів "Живописна Україна", автор численних портретів та ар-хітектурних пейзажів. Заслання до Казахстану на десять років вирвало Кобзаря із мистецького оточення, позбавило змоги плідно працювати і як поету, і як художнику. Та, попри все, Шевченко працював і на засланні, створивши глибоко правдиві твори. 
До Другої світової війни у Харкові, на той час - столиці України, знаходилась Картинна галерея творів Т.  Г.  Шевченка. По війні твори Кобзаря було передано до Києва, а у Харківському художньому музеї лишилось лише кілька робіт. Одна з них - малюнок коричневою фарбою "Казахські діти - байгуші". Написано його було у Новопетрівсь кому укріпленні, де довгий час служив поет. Байгуші - це казахські жебраки. Незадовго до прибуття Шевченка право жебракувати тут було надане тільки дітям до 10 років. Тому не дивно, що такі маленьк були частими гостями солдатських укріплень. На картині перед нами постають двоє малих хлопців. Один, старший, який уже опанував "уроки жебрацького ремесла, і жалісливу міну вже скорчив, і руки, складені "човником", благально простягнув. Менший хлопчик, тримаючи в руках миску для вареної їжі, довірливо і відкрито дивиться на нас. Ми бачимо, що при розподілі одягу дітям перепали речі, завеликі для них - сорочка, яка сповзає з плечей, штани, які ледве тримаються на худенькому тільці. Не випадково художник зображує й себе, адже його становище на засланні було таким же тяжким. 
Твір сповнений глибокого співчуття і симпатії до героїв, як і інші роботи Шевченка, присвячені казахській темі. Ось чому казахський народ також вважає поета своїм національним художником.