Напишіть для веб­сайту або газети вашого навчального закладу пові- домлення про цікавий випадок з життя класу з використанням вставних слів і словосполучень (6–15 речень

Нещодавно ми з класом ходили на екскурсію.Побачили багато нового,але особливо сподобалось гуляти по місту.Ми зробили безліч цікавих фотографій. Ми з друзями вирішили пожартувати із єкскурсовода ,але він здогадався що ми намазали кремом для взуття сидіння,і він сказав сісти туди Васі. Усі з нього кепкували.

  У дитинстві я любила слухати спогади мого дідуся про війну. І війна уявлялася мені зовсім не страшною і, може, навіть по-своєму романтичною. Дід любив згадувати своїх фронтових друзів, перемоги в боях (про відступи говорити не любив) і часто (за моїм проханням) розповідав про те, як наші війська увійшли до Берліна і які почуття охопили його в той незабутній ранок 9 Травня, коли він довідався, що настав День перемоги. 
     Подорослішавши, я зрозуміла, що багато про що дідусь умовчав. Умовчав про страх, про голод, про біль, про розпач і про річки крові, що заполонили в ті роки півсвіту. Не розповів він мені про табори військовополонених, про жорстокість німецьких солдатів, про катування, про страти. Я довідалася про все 
     з фільмів, із підручників з історії, з творів письменників, що пройшли війну... Довідалася, щоб ніколи не забути. Такі речі врізаються в пам'ять назавжди. Я вважаю, що ніхто не повинен забувати про ту війну і про те, якою ціною далася нам перемога. Кожен зобов'язаний пам'ятати, що зараз він живе завдяки тим, хто загинув у той страшний час. У багатьох з них були діти, і вони залишилися сиротами, багато хто просто нічого не встиг зробити в житті — пішли на війну просто зі шкільної лави. А багато хто дотепер лежить десь у лісі непохованими... Забути про це — все одно, що вчинити злочин. 
     Полеглим воїнам споруджують пам'ятники, про їхні подвиги пишуть книги, про війну виходять цикли передач.
     Чи досить цього? Думаю, що ні. І хочу прожити своє життя гідно, тому що воно занадто дорого комусь обійшлося. 

                         Що уявляю я, коли кажуть "чорнолісся"
   А вам відомо,що таке чорнолісся? Я про це нічого не знала. Якось натрапила у книзі на це слово, і від нього війнуло якоюсь таємницею, пригадалися казки, легенди, пов'язані з лісами. я відкрила словник і прочитала "чорнолісся, чорноліс-листяний ліс". Але чому ліс чорний? Я згадала наші літні прогулянки в дальній ліс. Він розпочинався за селом, де ми відпочивали у бабусі.
   У цьому лісі росли переважно дуби, так би мовити, мали перевагу перед усіма іншими деревами. Як розповідала нам бабуся Ганна Петрівна, там було багато вікових дерев.Ми зайшли у хащі.Крони дерев щільно змикалися. Біля моїх ніг  безстрашно прослизнув вуж. День був сонячний, безхмарний, але тут я почувала себе, наче у бабусиному погребі, куди спускалася у полуденну спеку попити холодного молока. Думками я начебто гортала сторінки словника, звертала увагу на такі слова, як "бурелом", "вітролом", "сушняк". Відразу ж уявила собі бурю, що повалила чимало дерев. вигляд таких дерев був сумний. похмурий. Пригадалося слово "глушина". Дійсно, це було глухе місце у лісі, справжня лісова глушина. Її оживлювали далекий голос зозулі, таємничий дріб дятла, дзвінкі перегуки птахів, назв яких я не знала.
     А коли ми вийшли з лісової прохолоди на просіку-вузьку дорогу в лісі,-навіть примружилися від сонця,що раптово, несподівано ударило в очі. Дійсно, чорнолісся, подумала я.