Прочитайте. Знайдіть і випишіть дієприкметники, назвіть дієслівні й прикметникові ознаки їх.Вітряки! Натруджені старі дідугани, мало вас зосталося на землі нашій. А ті, що збереглися, стоять почорнілі на белебні з потрощеними дошками і, здається, звели до неба скалічені руки й благають пощадити їхню старість…Відлопотіли вони своє, відмололи зерно на борошно, від-стугоніли жорнами та ступами й тепер, покинуті й забуті, стог-нуть під свавільними вітрами, ніби скаржаться на свою долю. У кожного вітряка своя доля, яка тісно переплелася з долею людською, бо ж люди, немов ті вітряки, живуть на вітровінні, не знаючи спокою. А іноді падають на землю від свавільних вихорів із потрощеними крильми. І не кожному судилося зле-тіти в небо…Щоб скорити висоту, людині потрібні інші крила.​

Нещодавно я прочитала захоплюючу повість по дружбу хлопчика Сашка з вовком. Зі справжнім вовком Сіроманцем.

  Автор любить природу. У творі  він точно передає образи усіх героїв. Можливо, в образі Сашка він описував себе у дитинстві. Коли ми читаємо, то переживаємо разом з героями.

  Хоч вовк був старим та сліпим, після зустрічі з Чепіжним, почалося справжнє полювання на Сіроманця. Тільки тоді, коли людина живе в гармонії з природою, вона відповідає взаємністю. Хлопчик сміливий, бо знає: тварини відчувають добрих та злих людей, тому ставляться до них по-різному. Сподобалось мені те, що в творі Сашко не боїться Чепіжного, відстоює свою думку, говорить йому правду. Він також співчуває сліпому Сіроманцю. Навіть відправився в далеку дорогу, бо мав надію та прагнув вилікувати зір вовка. Хлопчик щасливий, що люди верталися з ловів ні з чим, бо тварина врятувалася втечею.

   Мене вразила відданість Сіроманця, адже він сам повернувся до Сашка, їхня чудова та незвичайна дружба.

Объяснение:

Кожний ЛІТНІЙ  день одягає дерева в інші шати… Учора ще зелені, сьогодні одягли золоту парчу клени, зачервоніло намисто калини, звисли з галузок важкі оранжеві кетяги горобини, задивились у синяву небес рожево-білі зіркаті «волові очка». Під лісом долоні бузок, наче його зірвати. Синіє дозрілий терен, цвітуть запізнілі квіти кульбаби і рожевого іван-чаю. У старому лісі з’явились опеньки, запахло грибами і терпким вином. За кожним легеньким подихом вітру падають перші листочки грабів, берез, осик.