Перепишіть, знімаючи риску. (с дефисом и вместе) Фото/модель, теле/шоу, мікро/процесор, авто/стоп, радіо/станція, су- пер/авіа/лайнер, вело/мото/спорт, псевдо/Мефістофель, псевдо/патріот.

Радісне і довгоочікуване пробудження природи, коли пташки починають співать веселих пісень,коли ліс вкривається пролісками,коли з*являється перша зелена травинка-це все весна.Прекрасна і сліпуча весна в лісі. велично стоять дерева готуються одягати на себе зелену сукенку,несміло відбивають від себе перше весняне сонечко.Темні фарби починають поступатися ніжно зеленим та фіолетовим кольорам..повітря чисте, але трішки прохолодне,воно приємно лоскоче мої щічки. ця весна заворожує і надихає тебе,і здається що немає прекраснішого часу ніж цей. 

Не забувай про отчий свій поріг
Старий, похилений, але рідний, дуже рідний, до болю. Для мене рідним домом є бабусин, це рідний дім моїх батьків. Багато будинок бачив на своєму віку, багато вистраждав. Стоїть як дуб столітній. Він може згоріти, зійти під землю, але достатньо як дереву невеличкого паростка і у ньому знову зародиться життя.

Його знову підбілюють, підмуровують, очепурять, навколо нього висіють чорнобривці, зроблять огорожу. І знову все буде як раніше, своїми світлими вікнами буде споглядати на сільську вуличку, де вже в її кінці молода сім’я зводить новий будинок.

Коли вже він дуже старий, починає хилитися, на те, щоб звести новий коштів немає, то його підпирають дубовими колодами. І він знову стоїть на перекір усім негараздам. А коли його і руйнують, то обов’язково берусь дещо з нього для збудування нового будинку. Таким чином батько передає частину дому своєму синові, а син вже своєму сину.

Хтось помирає, хтось народжується, і так стоїть наш отчий дім, як пам’ятник, тим хто перший почав тут будувати і жити. Тож нехай живете ви багатих палацах с пишним вбранням, над вашими головами сяють кришталеві люстри, але ніколи не забувайте батьківський дім.

Саме від вас залежить, що залишите своїм дітям у спадщину. Шануйте те, що вам залишили батьки. Не забувайте батьківський поріг, якщо не склалося жити в отчому домі, то заходьте до нього якомога частіше, бережіть про нього пам’ять в своєму серці.

Будучи вдалині від нього згадуйте те подвір’я, де бігали в дитинстві, де починалося ваше життя, де ви зробили перші кроки, сказали перші слова, звідки вперше пішли до школи, і де батьки благословили вас до шлюбу. Завжди носіть у серці ці спогади.