Визначте його тему й основну думку. Павло легко вистрибнув із кабіни й вільно побіг убік, одразу знайшовши ледве помітну в сутінках* стежину, що вела до лісу. Гуде ліс, сухо подзвонюють мідним листом дуби, співають сосни у високості, під ногами вислизають тугі, мов литі, жолуді. Солодко пахне прілим листом і травами, пізніми грибами, що їх уже торкнулися перші приморозки. У рову аж чорно від тернових ягід на колючих і густих кущах. Коли терен** зацвітає весною, то весь рів і лісові кущі по горбах наче обсипані снігом. Сила терну в лісі. Може, від того й назви: Тернівка, Тернова. Поміж терном, на видноті, гойдає колючими батогами шипшина, красується червоними твердими ягодами. По землі, в ровах і ямах, повзе ожина, тьмяно поблискує чорною ягідкою-намистинкою, наче оком у перепілки. Скільки вилазив малий Пашка за тією ожиною по ровах і проваллях, скільки лайки й стусанів мав від матері за порвані штани й пізнє вертання з лісу. Все те минуло, як перші дитячі мрії, але зосталося в пам’яті на все життя...

   Довкілля — наше природне оточення. Від забруднення воно страждає і хворіє: погіршуються умови життя рослин, тварин і самої людини. Щоб вижити, люди повинні зберегти природу Землі.
   Про охорону природи дбає наша держава - Україна. Заводи і фабрики переобладнують так, щоб вони не забруднювали повітря, воду і ґрунт.
   Для збереження куточків незайманої природи створено заповідники. Там заборонено вирубувати дерева, кущі, збирати й витоптувати трав'янисті рослини. Не дозволяється полювати на звірів, птахів, ловити рибу, метеликів, інших тварин.
   У заповідниках охороняють рослини і тварин, яких у природі залишилося дуже мало, їх називають рідкісними, або зникаючими. Усі вони занесені до Червоної книги України.
   Пам'ятай! Дбати про природу повинна не тільки держава, а й кожна людина.

Ця подія трапилась недавно з моєю подругою Наталею. Вона — семикласниця. Дівчина напрочуд симпатична. Середнього зросту, тендітна, з рухами, як у балерини, — вона зачаровувала всіх і мала багато подруг. Особливо милувались всі її обличчям. Таке лице можна побачити хіба що на рекламах. Великі, виразні, темно-карі очі, обрамлені густими довгими віями, здавались бездонними. Маленький кирпатий носик підкреслював її задиркуватий і нетерплячий характер.
Так ось. Наталя страшенно любила справляти свій день народження і чекала його з нетерпінням.
Прийшовши зі школи, вона була здивована, що мама ще не починала пекти торт. Натомість вона пакувала валізу.
—    На жаль, Наталю, я не зможу тобі до у приготуванні святкового стола, бо їду у відрядження. Проте ти можеш сама спекти торта або купи в магазині шмат пирога.
Наталя від безпорадності заплакала. Ображено закопилила губи і навіть не хотіла поцілувати маму на прощання.
Вона байдуже дивилась на книгу кулінарних рецептів. Та раптом підскочила від думки, що подруги завтра все ж прийдуть. Що ж вона їм скаже? Що мами не було поруч? Ні. Вона мусить щось сама придумати.
Наталя гортала книгу, шукаючи такий рецепт торта, який був би простим і водночас смачним.
Зав'язала коси, одягла фартух і впевнено взялася до роботи. У каструлю подробила крекер, всипала склянку маку, ізюму. Окремо витерла пачку масла зі згущеним молоком. Вимішала все в каструлі і висипала у тортівницю. Поки торт застигав у холодильнику, розробила в банці желе і залила його.
Мама приїхала, коли подруги смакували тортом.
—    Чи дозволите мені поласувати? — спитала мама.
Взявши шматок, вона зойкнула від задоволення.
—    Я й не думала, що ти в мене така майстриня. Коли ж ти так навчилась готувати? Я й не зауважила, що ти в мене вже доросла!
Мама притулила Наталю до себе і поцілувала.
Дівчата були здивовані, що торт пекла не мама, бо Наталя про це ні словом не обмовилась. Дівчина збентежилась від щирих похвал подруг і мами.
Добре, що вона не панікувала. Пекти торт — не так і важко, головне — бажання.