Потапова 79275136869323
?>

Чиї ж ми діти?Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну спілку. Протягом століть наш народ виробив і опрактикував мудрі моральні критерії цієї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи оганьблену славу.Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей увічнитися в родоводі. Але траплялися й протилежні випадки — людський осуд одного з пращурів міг також причепитися і до дітей. І хоч вони в тому не були винні, іменне тавро переходило з покоління в покоління, особливо на тих, хто успадкував риси такого характеру.Родовідна пам’ять — явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.Пам’ять про своїх пращурів — не забаганка і тимпаче не данина моді. Це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий б сімейні реліквії й традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали: «Людина без роду-племені».Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам’ять про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї. Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам’яті як одна з форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоївши родовідних цінностей, не все житія залишиться Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви шляхетності, зникають традиції... А все це — наше духовне багатство, без якого самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з’являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин! Щоб зліквідувати їх, мусимо починати з першооснов і повертати народові його історичну пам’ять. І починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти? (За В. Скуратівським; 346 сл.Завдання.— Сформулюйте й запишіть основні положення тексту у формі вільних тез. Скористайтеся опрацьованою пам’яткою.Визначити тему твору , основну думку твору , тип і стиль Мовлення ​

Украинская мова

Ответы

antongenfon
Тема: сполучники
є сполучники сурядності та підрядності.
в свою чергу сполучники сурядності діляться на
*єднальні ( і, та , і...і... ані...ані... )
*протиставні (а, але, проте, зате)
*розділові (або, чи, хоч, чи...чи, хоч...хоч)
сполучникі підрядності поділяються на:
*часові (коли, як, доки, перед тим як)
*причинові (бо, тому що, через те що)
*мети (щоб, для того щоб, аби)
*умовні (як, якщо, якби, коли б)
*допустові (хоч, дарма що, хай)
*порівняльні (як, наче, неначе, мов, мовби)
*з"ясувальні (що, щоб, як)
*наслідкові (так що)

зате (але) - Взимку холодно, зате(але) комарі не кусають.(спол)
за те сварилась на Миколу мати, що той шкоди наробив.(однозвучні слова)
я теж (також) дотримуюсь такої думки.(сполучник)
він говорив те ж, що й інші свідки.(однозвучні слова)
якби ви знали, паничі!(сполучник)
як би там не було, але він все одно виконав д/з.(однозвучні слова)
марічка чекала подругу, щоб разом піти гуляти. (сполучник)
що б він не робив - все у нього виходило( однозвучні слова)
Шавкат кызы
Вірний приятель - то найбільший скарб!З ним ти почуваэшся щасливим,впевненим у собі.Якщо це твій вірний приятель,то чи маэ він просити щось за його послуги?Я думаю ні,адже це дружба,коли ви допомагаэте один одному просто так,з радістю на душі та із задоволенням.Тобто друг маэ бути совісним і чесним.Але,на мою думку,тобі не потрібно цим користуватися.Тобі також потрібно відповідати добром.І яким би не був твій вірний приятель,будь з ним щирим та відвертим,бережи його!Тобі випала велика можливість !

Ответить на вопрос

Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:

Чиї ж ми діти?Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну спілку. Протягом століть наш народ виробив і опрактикував мудрі моральні критерії цієї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи оганьблену славу.Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей увічнитися в родоводі. Але траплялися й протилежні випадки — людський осуд одного з пращурів міг також причепитися і до дітей. І хоч вони в тому не були винні, іменне тавро переходило з покоління в покоління, особливо на тих, хто успадкував риси такого характеру.Родовідна пам’ять — явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.Пам’ять про своїх пращурів — не забаганка і тимпаче не данина моді. Це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий б сімейні реліквії й традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали: «Людина без роду-племені».Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам’ять про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї. Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам’яті як одна з форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоївши родовідних цінностей, не все житія залишиться Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви шляхетності, зникають традиції... А все це — наше духовне багатство, без якого самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з’являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин! Щоб зліквідувати їх, мусимо починати з першооснов і повертати народові його історичну пам’ять. І починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти? (За В. Скуратівським; 346 сл.Завдання.— Сформулюйте й запишіть основні положення тексту у формі вільних тез. Скористайтеся опрацьованою пам’яткою.Визначити тему твору , основну думку твору , тип і стиль Мовлення ​
Ваше имя (никнейм)*
Email*
Комментарий*