На всю губу, на всіх парах, на всі лади, на все горло, на весь голос.ВИЗНАЧТЕ РІД, ЧИСЛО, ВІДМІНОК ОЗНАЧАЛЬОНОГО ЗАЙМЕННИКА В КОЖНОМУ ФРАЗЕОЛОГІЗМІ.​

У кожної людини є своя улюблена пора року, однак їх тільки чотири, і іноді приходить час розстатися з одним, тому що інша пора року вступає у свого права Наступила осінь. Сонце гріє ще майже по-літньому, прагнучи віддати останнє нерозтрачене тепло. На блакитному й чистому небі ще майже немає хмар. Тільки вітер став більше холодн і різким, нагадуючи про те, що надворі вже вересень місяць. Серед яркою зелені вже помітні перші провісники осіни: жовті й червоні листи. Незабаром вони обпадуть із дерев і покриють собою всі дороги й доріжки.

Птаха вже починають збиратися в зграї, готуються до тривалого перельоту в теплі краї. Ще чується отовсюду їхній веселий гомін, щебетанье, які незабаром затихнуть до нової весни. Ще не почався сезон затяжних і бурхливих злив, однак небо вже зрідка супиться. Іноді на землю проливається дощ, але калюжі висихають відразу під останніми ласкавими променями сонця.

По ранках стає холодніше. Небо в цей час дивно прозоре, чисте й високе. Здається, що начебто підсилився вітер розігнав всі хмари, розметав їх по далеких куточках, щоб ніщо не заважало сонцю дарувати нам своє тепло. Поряд із червоними листами червоніють і ягоди. Всі чагарники начебто спеціально прикрасилися до початку осіни. Ягоди різних розмірів тихенько погойдуються, залучаючи уваги птахів і маленьких звірків, які роблять запаси на зиму. У повітрі коштує особливий осінній аромат: запах свіжоскошеної трави, нагрітої за літо землі й спілих яблук.

В історичних і краєзнавчих музеях України зберігається багато прикрас, предметів розкоші та домашнього вжитку, які відображають побут і художні смаки стародавніх слов’ян — від початку заселення території України до утворення Київської Русі.
Розвиток українського народного мистецтва поділяють на три основні етапи. У перший період (ХІV — перша половина ХVІ ст.) відчувається вплив давньоруських традицій, а другий (друга половина ХVІ — перша половина ХVІІ ст.) характеризується розквітом ремесел і заснуванням ремісницьких цехів. На цих етапах декоративно-ужиткове мистецтво було селянським та родинним. 
Речі виготовлялися для домашнього вжитку. Третій період (друга половина ХVІІ–ХХ ст.) — час найвищого розквіту художніх промислів. Саме тоді було створено найвидатніші пам’ятки декоративно-ужиткового мистецтва. Займались також керамікою. Кераміка — один із давніх видів декоративно-ужиткового мистецтва України. Археологічні розкопки показують, що гончарний посуд на території України виготовлявся ще в період неоліту. У давньому Києві в Х–ХІІ ст. працювали талановиті гончарі, що створювали поливну кераміку й керамічні вироби, прикрашені кольоровими емалями. Створенню й розвитку гончарних промислів сприяла велика кількість місцевих глин.
Перший фаянсовий завод в Україні було створено в 1799році у Міжгір’ї під Києвом. Пізніше фаянсові вироби стали виготовляти у Будах. У ХІХ столітті відкриваються приватні порцелянові заводи в Чернігівській губернії, де виготовляють з місцевого каоліну вироби, прикрашені ліпленням та живописом.
Косовські виробничо-художні майстерні Художнього фонду України виробляють кухонний посуд. Для прикрас інтер’єру гуцульські майстри випускають панно й анімалістичну скульптуру. У місті Косове виготовляють кахель для печей, розписаний гуцульським орнаментом. Матеріалом для майолікових виробів є місцеві червоні глини. Для оздоблення використовують ангоби і глазурі 
Серед багатьох видів народного мистецтва значне місце належить різьбярству. Різьблення по дереву було поширене в усій Україні, особливо в лісовій смузі. Ним прикрашалися найважливіші деталі житла: різні дерев’яні півні сиділи на дахах, квіти оплітали одвірки й вікна. Різьбленими були й полиці-мисники. Особливо вражала багатством різьблених прикрас народна архітектура карпатських сіл. Гуцульські майстри використовували геометричні орнаменти, на лемківських витворах оживали виноградне, дубове й калинове листя, квіти соняшника
Не останнє місце займало і скловиробництво. Початок скловиробництва на українських землях припадає на Х століття. У цей час основною продукцією скловарних майстерень були браслети, намиста та персні, які виготовляли ліплення, витягування, розкачування. Найбільш поширеним виробництво скла і виробів з нього стало на Чернігівщині (у ХVІІІ столітті тут працювало понад 120 скловарних майстерень), Київщини, Волині, де були для цього всі необхідні матеріали — кварцовий пісок, вапно, крейда, деревина і запаси води. Ремісники-склярі виготовляли різні сорти «простого», зеленого, синього, димчастого скла, а також кришталь, віконне й лампове скло, свічники, люстри, кухонний та горілчаний посуд (пляшки, баклажки, штофи, чарки, стакани). Стародавній український фігурний посуд, у якому насамперед має значення його ужиткова роль, не має аналогів у світі.
З ХVІІ ст. склодуви прикрашали свої вироби густим декором (скляними джгутами, стрічками, бризками), розмальовували емалями та золотом. У наш час раз на три роки Міжнародний симпозіум гутного скла, що проходить у Львові, називає кращих майстрів, серед яких чимало українців .