через 20 минут сдача задания. Нужно сделать 2 задание.

Сенц людського життя
На мою думку життя не має сенсу. Воно дано нам для Того, щоб ми просто були щасливі в ці хвилини, які повторити буде вже неможливо.
Життя-це просто виклик, шанс і немає тут чого соромитися, довго думати, жити стереотипами, перейматися думками інших людей, адже ми всі помремо. І це не сумно все має кінець. Кожна людина вона особлива,неповторна, ідеальна. Для кожного є своє Щастя і свій смуток. А що таке Щастя? Кожна людина розуміє це по-своєму. Для когось щастя-це мати автомобіль, квартиру, гроші, а для інших це просто бачити інших людей щасливими та здоровими. То ж живіть так щоб почувати себе щасливими і ніколи ні про що не жалкуйте.

— михалку, ти ще довго з котами гратимешся? — озивається мати.

— а хіба я граюсь? то вони самі,— буркотливо відказує син і знову смикає за хвіст смугастого тигрика, який, виблискуючи круглими зеленими очима, пацає пазуристою лапою.

— чи ти в мене маленький? чи в тебе стільки розуму, як у лисого тереня волосся на голові?

— о, треба було тереня згадувати!

— а що, допекло?

— допекло, як мертвому припарка.

— язик у тебе довгий, як лишай своїх котів і йди до баби танаськи по молоко.

— ви не могли раніше сказати? вже он ніч блимаками заглядає у вікно, а ви — по молоко!

— хіба я не нагадувала? та ти в мене спритний, аж-аж! усе — встигну та встигну!

— так ви нагадували!

— михалку, не гніви, бо знаєш, що буває, коли мій терпець урветься? одним кінцем він тебе лусне по лобі.

— а-а, хай лускає,— бубонить михалко, проте збирається йти. бо надворі ген-ген стемніло, а ночі ж тепер чорні.— де гладущик?

мати бере з припічка витертий, висушений гладущик, кладе на денце скибку хліба, посоливши її, перев’язує зверху пілочкою — і михалко йде.

тигрик скаче з тапчана, з витягнутим догори хвостом проводжає до сіней і, зупинившись на порозі, нявкає.

— нявкаєш? — запитує в нього михалко.— страшно? а мені й капелинки не страшно.

і він, розмахуючи гладущиком, іде з подвір’я. а й справді, чого йому боятись, коли біля своєї хати він знає кожну ямку і кожен кущик. у безу ніколи нічого не сиділо й тепер не сидить, бо хіба вдень він не бігав перевіряти? і за криницею ніяка хороба не ховається — михалко навіть обійшов навколо неї, навіть усередину зазирнув. а на бересті ото лелека стрекоче й важко переступає в гнізді, так і дивись — ізвалиться, михалко зупиняється під берестом і кричить:

— гей ти, бузько, про що думаєш?

і сам собі відказує зміненим голоском, наче то вже лелека:

— про вужів.

— а про жаб? — запитує михалко.

— про жаб і про жабунів,— одказує лелека, струшуючи крильми листя на гіллі.

— і все? — запитує михалко.

— все не все, тільки ти по молоко поспішай, щоб материн терпець не увірвався, — радить лелека.

— як увірветься, то дістанеться не мені, а тобі, хоч ти й високо заліз, — гостро відказує михалко, проте далі йде.