У якому варіанті НЕ виділене вставне слово: а) Чужа душа – то, кажуть, темний ліс. б) Мова - це, без сумніву, фундамент культури. в) Може то птахи приносять на своїх крилах весну? г) Нам літня ніч короткою здається

В

Объяснение:

На своїх крилах - вставне слово, яке не виділяється комами

ответ:відповідь в

Объяснение: тому що, «може» це вставне слово не виділене комою

Зимою ліс вражає тишею, та життя в ньому не  завмирає.

Пожвавлюють  його щебетухи пташки, хоча їхні голоси не такі щедрі, як  навесні. Серед тонкого попискування синичок чути посвисти

червоногрудих красенів снігурів. Яскраво-червоні грудки відтінюють

синювато-сірі спинки і гарненькі шапочки на голівках. Горобці, наші

добрі знайомі, в літній період харчуються комахами-шкідниками, а

взимку ласують насінням бур'янів, збирають ягоди. Узимку в наших

лісах з'являються і гості з півночі: щури-смеречнюки, чечітки, іноді зграйки чижів і щиглів. Зовсім не бояться морозів шишкарі. Якщо на ялинках та  соснах багатий урожай шишок, вони споруджують гнізда і виводять  пташенят у найхолоднішому місяці - січні. Зрідка чути неголосний стук  дятла -  лісового лікаря. Він уважно обстежує дерева, видобуває з них  шкідників: жучків, черв'ячків, личинки гусені. Прикрашають снігові володіння своїм ніжним посвистом і невеликі гарненькі омелюхи. За  яскраве забарвлення дали їм ще одну назву -  красавки.

Объяснение:

Попереду, за річкою, танули ліси, що тяглися звідси і вгору, понад Ворсклою, і вниз, до Дніпра. - Г

Зав’юнився під ногами розсипчастий пісок берега.

Річки, схованої в берегах, ще не видно було, але вона вже відчувалася по свіжості й прохолоді, якою потягло від неї. - А

Ліс, наблизившись, перетворився із синього на зелений. - Б

Його соковиті хащі по той бік річки, прокидаючись, повнилися пташиним тисячоголосим гомоном, особливо солов’їними трелями. - В

Зелений світ, умитий росами, лящав, висвистував, видзвонював, лунко переливався щедрою розмаїтістю акордів, ладів і тонів.

Птаство, радіючи весні, творило музику краси дивовижної: солов’ї аж заходились, зозулі кували, торкаючи дзьобиками чарівні клавіші неба.