Перепишіть, вибравши з дужок потрібне слово. (відкрити, розгорнути)книжку; (розплющити, відкрити)очі; відповідати(правильно, вірно); (зачинити, закрити)двері.

відкрити книжку,розплющити очі, відповідати правильно,зачинити двері.

Дятел — лісовий доктор, ритмічно вистукує звуки, які проносяться по усьому лісу! маленька пташка з нарядним яскраво-червоним чубком, голівка і спинка чорні. на чорних крилах білі смужки і плямочки. «прилетіли улани, сірі жупани, червоні шапочки: рубають пень на шепочки». цю загадку нерідко загадують бабусі своїм онукам. і придумана вона про дятла. як тільки його не називають — і «швидкою », і «лісовим доктором», і «санітаром дерев». а усе тому, що міцним і невтомним дзьобом-молоточком він цілий день вистукує стволи дерев. сяде дятел на ствол дерева, гострими кігтиками зачепиться за нього, зіпреться на жорсткий хвіст і стукає по хворому дереву.  він   наполегливо роздовбує кору старезного дерева, відшукуючи комах а також сигналізує про володіння територією. тому дятла і називають лісовим доктором, адже він хворі дерева лікує, з-під кори шкідників дістає.

Кожен скаже, що добре і з повагою. це на словах. а чи так завжди буває на ділі? у всьому світі, особливо в розвинених країнах, населення старіє, збільшується відсоток людей пенсійного віку. і не завжди держава в здатна нормально забезпечити життя людей похилого віку. це ми бачимо й у себе, в україні. добре, звичайно, коли бабуся і дідусь живуть у родині дорослих дітей, коли є онуки. або якщо старі живуть окремо, але де-небудь поблизу. і матеріальних проблем у них менше, і - найголовніше - вони відчувають себе, як і раніше потрібними, і ділом, і добрим словом. ось це найголовніше. часто не матеріальні проблеми переносяться людьми похилого віку найболючіше, а відчуття покинутості. адже і вони були молоді, як ми сьогодні. з їх працею пов'язано все те, чого досягло наше суспільство. вони-то і створювали цих досягнень. будинки, в яких ми живемо. дороги, по яких їздимо. і ще вони, як і ми, дружили і закохувалися, будували сім'ї, ростили дітей. без цього і батьків наших, і нас самих просто не було б. час бере своє. у старих і сили вже не ті, і здоров'я підводить. зате є і знання, і величезний життєвий досвід. часом ми ображаємося на зайві повчання, не можемо терпляче вислухати поради старших, вважаємо, що вони нічого не розуміють в наших проблемах. може бути, літнім людям не завжди легко наздогнати сучасний ритм життя. але вони хочуть нам добра! що ж, ми повинні бути терплячими, навіть якщо порада не найвдаліша. я, наприклад, дуже дружу з бабусею. вона цікаво розповідає про свою юність, яка припала на важкі післявоєнні роки. розповідає про те, як вчилася і працювала, як познайомилася з майбутнім своїм чоловіком - моїм дідусем. як народився у них довгожданий первісток - мій батько, а потім його маленька сестричка. бабуся досі і по господарству мамі є, і мені при нагоді консультацію по літературі дає. нехай вона ще багато років залишається такою бадьорою, але якщо коли-небудь роки візьмуть своє і підведе здоров'я, хіба ми вважатимемо її тягарем, хіба не підтримаємо, не оточимо турботою?