Спишіть, змінюючи цифри словами. 1. Пройшло більше 275 років. 2. Для бібліотеки придбали 690 книжок

ответ:1. Пройшло більше двохсот сімдесяти п'яти років. 2. Для бібліотеки придбали шістсот дев'яносто книжок

Объяснение:

На жаль, в останні роки з України виїхало багато її дочок та синів. Тепер вони живуть у інших країнах, можливо, не всі сюди вже повернуться. Хтось з них, залишивши Україну, знайшов кращі умови життя і тепер зневажає свою Батьківщину.
Що ж відбувається з тим, хто забуває свій народ? Тобто своїх близьких, рідну мову, культуру, традиції? Я не засуджую таких людей, просто вважаю, що вони багато втрачають. Зв’язки з рідним – найсильніші зв’язки, вони дарують людині повагу до себе, внутрішні сили та тепло любові.
Також я думаю, що забути Батьківщину – це означає втратити багато цінних надбань. Адже знання традицій, навички рідної культури – унікальні. Можна навчитися нової мови, але те, що було дано у дитинстві – незамінне, бо другого дитинства у житті не буває.
Люди можуть думати, що ці надбання їм вже більше за межами України не знадобляться. Наприклад, вважають, що українська мова за кордоном не стане вже у пригоді. І відмовляються від неї!
Але така позиція, на мій погляд, не має фундаменту правди під собою. Всі надбання, які дала Батьківщина, можуть виявитися навіть на чужині дуже цінними, просто безцінними для людини. В тому числі до знайти хорошу роботу, нових друзів. Варто лише поглянути на них!
У романі І. Багряного «Тигролови» описана родина Сірків, які зберегли українські традиції на Далекому Сході, святкують національні свята навіть там і насолоджуються ними! Ще я вважаю позитивним прикладом українця на чужині письменника Миколу Гоголя. Він став відомим автором у Санкт-Петербурзі, але у своїх книжках дуже багато описував побуту та традицій українців.
Втратити зв’язки зі своїм народом, забути його – це неначе втратити частинку своєї душі. (або)
Часто той, хто виїхав за кордон, швидко забуває свою Батьківщину. Людина з головою поринає у нові потреби, можливості, клопоти та проблеми. Тоді швиденько втрачаються зв’язки з колишніми друзями, а часто навіть з близькими, рідними людьми. Звичайно, таке стається не з усіма українцями, що переїхали до інших держав. Але приклади існують.
З цього приводу я можу сказати, що засуджувати такого колишнього мешканця України я би не став. Але не схвалюю подібну поведінку людей, бо, відрізавши від себе все рідне, особистість сама собі завдає шкоди. Така моя думка.
Втративши зв’язок зі своїм корінням, людина не стає на чужині для всіх такою рідною, якою вона була для своїх близьких. Чужинці дуже добре відчувають тих, хто зневажає Батьківщину. Вони приймають як своїх та дарують визнання тільки тим, хто в глибині душі тримає вогник любові до Батьківщини та береже його.
Добрими прикладами українців, які ніколи в житті не забували про рідну землю та своїх кревних товаришів були Тарас Шевченко та Леся Українка. Де тільки не доводилося їм жити та подорожувати! Тарас Шевченко був вимушений провести у засланні в Середній Азії багато років. Але малюнки, книжки українською, які вони залишили всьому нашому народові у спадок — це краще свідоцтво їхнього сердечного тепла до всього, що було для них рідним.
Але я повернуся до своєї думки про тих, хто забуває свій народ після переїзду до іншої країни. Рідна мова теж часто забувається, адже переселенець задля зручності займається вивченням нових мов, спілкується ними, а рідна мова відкладається у найдальшу шухляду.
Я вважаю, що хтось може призабути мову свого народу, коли довго нею не спілкується. Наприклад, людині просто ні з ким говорити українською, адже навкруги немає жодного земляка! А доступу до Інтернету, наприклад, немає. Чи він обмежений — зустрічається й такі випадки. Тоді б я людину не засуджував.
А от коли переїжджі громадяни України зневажають свій народ, ще не встигнувши освоїти нове місце проживання, це для мене є неприємним. Адже покинуті близькі люди, друзі та родина часто сумують, тужать від такої поведінки, переживають за тим, хто від них відкараскався.
Батьківщина є незамінною — таке моє глибоке переконання. І прикладом для себе я вважаю тих українців, хто зумів зберегти на чужині свої традиції, мову та культуру.

Роль гумору в житті украхнського народу
Чим відрізняється людина від інших представників флори і фауни Землі? Нехай сперечаються богослови про наявність душі у тварин, нехай біологи досліджують ступінь розумності мавп і дельфінів, одна відмінність встановлена твердо: ніяка істота Землі, крім людини, не здатна жартувати і сміятися. Звичайно, «серйозні» люди стануть заперечувати важливість гумору, зневажливо питаючи, яка користь в простому жарті? Але тут вони абсолютно помиляються: гумор часом служить не тільки корисним, а й життєво важливим цілям. Недарма при королівських дворах протягом багатьох століть вводилася державна посада придворного блазня, який в іронічній формі нагадував придворним і королю, що з будь-якого приводу може існувати і інша точка зору. Як правило, блазень був розумною і тактовною людиною, оскільки невдалий жарт часто коштував життя. Посмішка, як прообраз сміху, виникла кілька десятків тисяч років тому і служила сигналом вітання, безпеки, надійності, забезпеченості, достатку у житті. Коли ми хочемо підтримати і розвеселити іншу людину, ми посміхаємося, жартуємо, розповідаємо анекдоти, показуємо комічність ситуації. Але як люди вміють відрізнити смішне від несмішного, скласти гумористичну розповідь, розсмішити оточуючих? Якій логічної послідовності дій повинна слідувати людина? Яким є неврологічний, фізіологічний і психологічний механізми виникнення сміху? Дослідженню цих питань і присвячені ці міркування. У чому ж полягає роль сміху сьогодні? Насамперед, це засіб направлений на благополучне вирішення напруженої ситуації, адаптації до нової ситуації, запобігання агресії і конфлікту, зняття стресу (позитивні емоції при перегляді гумористичних телепередач). Однак слід враховувати, що будь-який засіб може бути використано і на шкоду людині. Наприклад, надмірне застосування гумору у виховних цілях переходить у глузування, що може викликати у об’єкта насмішок почуття неповноцінності і, як наслідок, агресію. Гумор і сміх є одними з ключових методів отримання доходу, як у формі плати за позитивні емоції (різні гумористичні вистави, атракціони та ігри), так і у формі асоціації з позитивними емоціями (реклама в гумористичних уявленнях, жартівливі ситуації в самому рекламному матеріалі). Окремо слід виділити антирекламу, формування негативного уявлення про особистості і явища шляхом сатири, карикатур, пісень та інших художніх стилів (згадаємо безсмертне «МОЗ попереджає …»). Сміх та гумор відіграє велику роль у навчанні, допомагаючи формуванню логічних понять про нові речі і критичного перегляду поглядів і думок, а також руйнуванню неадекватних життєвих стереотипів – згадаємо іронічні діалоги Сократа. Учні значно легше запам’ятовують будь-який матеріал, якщо він представлений у жартівливій, смішний формі. Нарешті, з моєї точки зору, гумор є частиною мистецтва, методом самовираження людини як учасника, письменника, поета, художника, артиста, тобто як творчої особистості, або як гідного представника нашого суспільства.