Відокремлене означення є в реченні А.Вірю завжди в широчінь океанну серця вразливого, серця людського. Б.На чужу роботу дивлячись, ситим не будеш. В.Гриць на повні груди вдихнув повітря, сповнене евкаліптових пахощів. Г.Ніхто з дітей не осміливязайти до хати, зостались на вулиці. 2У речинні (1)Покрилася(2)земля(3)надвечір(4)білим снігом.Означення "скута морозом" НЕ БУДЕ відокремленим якщо його розмістити на місці

Кульбаба знають всі. Жовті розсипи його квіток зустрінеш весною в саду, на вулиці, біля доріг, на лісових галявинах. Рослина любить однаково і сонечко, і тінь. Його топчуть люди, їдять тварини. А кульбаба росте собі і росте — гордий і витривалий. Зустріти кульбаба можна майже по всій території Росії, за винятком Арктики, високогір’їв і пустельних районів. Цвіте рослина в квітні-червні. Пізніше — у другій половині літа гається вторинне цвітіння. Всі знають голі довгасті виїмчасті листя кульбаби, зібрані в розетку, його довгі порожнисті квітконоси з великими кошиками золотисто-жовтих квітів. Але далеко не всі знають, що це рослина вже давно числиться в списках зеленої аптеки. Його сік застосовував ще Авіценна. У Стародавньому Римі використовували кульбабу для виведення веснянок і «печінкових» плям на шкірі. Не забували його і в середні віки.
В даний час в якості лікарської сировини медицина використовує корінь кульбаби: М’ясистий, стрижневий — він служить рослині для відкладення запасів поживних речовин.

Ах, як давно не випадало йому бути в рідних місцях у верес­ні! І яка ж то радість — на все знайоме з дитинства дивитися ніби новими очима! Усе сприймати як першосвіт, усе сприймати як першоцвіт! Синім сяйвом світилися небеса, вода в трьох сіль­ських ставках набрала однакового кришталевого кольору, попросторішали краєвиди полів. Звідки б не глянув — ніби бачиш увесь світ.
Дерева в садках починають жовтіти, світяться на сонці солод­кими медами рясні врожаї достиглих яблук, груш і слив, земля в городах поволі звільняється від овочевих багатств. Село стало лунким, як відро, у яке падають перші картоплини. Біля колодя­зів теж дзвеніли відра, але на свій лад — переливчасто, бо вже по-іншому, ніж улітку, дзвеніли металеві ланцюги, до яких вони прикріплювалися. І так само лункіше, ніж улітку, торохкотіли рідкісні нині в селі старенькі вози.