Потребує редагування речення. А. Сидячи на березі річки, милуюся її повільною течією. Б. Хтось кидає жарт, розсмішивши всіх навколо. В. Досліджуючи зоряне небо, астрономами виявлено десяту планету сонячної системи. Г. Сніжинки з інеєм ще більше закрутилися, стовпом здіймаючись угору. Д. За таких обставин не будемо сидіти склавши руки.

Потребує редагування речення:

В. Досліджуючи зоряне небо, астрономами виявлено десяту планету сонячної системи.

Правильний варіант:

В. Досліджуючи зоряне небо, астрономи виявили десяту планету Сонячної системи.

Олександр Олесь ненастанно шукав таких виражальних засобів, які з найбільшою точністю відображали б любов і захоплення Україною, надії та розчарування, його журбу і радість: Жита з волошками, і луки, і гаї. І всі розкоші весняні, Всю вроду, всю красу безкраю. Як втілити її, не знаю, В словах, в пісні мої. Як пристрасно хотілося йому, українському інтелігентові, щоб рідна батьківщина "згадала згублене ім'я"! 1903 року студентом він побував на відкритті пам'ятника Котляревському в Полтаві. Саме там відбувся остаточний вибір - усвідомлення свого національного покликання. Зустріч з Грінченком, Самійленком, Коцюбинським, Лесею Українкою окрилили, підняли дух. Працювати, вчитись, творити треба на славу рідної культури, рідного слова. Відтоді в кожному вірші билося переповнене любов'ю до України поетове серце. Осмислення її долі, минулого й сучасного знайшло своє журливе відображення в поезіях "Для всіх ти мертва і смішна...", "Ой не квітни, весно, - мій народ в кайданах...", "О правда! Мій народ смішний безкрає...". Промовистим є останній вірш, у якому автор стверджує, що ніколи не відмовиться від свого народу, яким би він не був "смішним, горбатим" і "безпам'ятним таким". У передреволюційні роки з'являються нові, оптимістичні настрої. Олесь палко бажає побачити свій край нарешті вільним, розкутим, спроможним творити власну долю. У поезіях 1916-1917 років звучать і надії, і заклики, і докір, і сподівання. Чи є слова прекрасніші за ті, з якими поет звертається до бажаних гостей України - Сонця і Волі? Чи ж справдилися надії? В кривавім морі і вогні Її, окрадену, збудили... Вітри і вихори страшні Її в повітрі закрутили. Відчай, безнадія. Поетове серце сходить кров'ю від муки ("В моїй душі не сходе сонце..."). Тоді, 1919 року, коли Україна, окрадена і зраджена, лежала в руїнах і кривавих шрамах, почалася трагічна сторінка життя Олеся, яку можна назвати одним словом - чужина. Він бачив, що більшовизм не дасть тієї волі, яку виходив зустрічати так сердечно. Було боляче, бо кривавий експеримент над народом тривав. У цей трагічний час Олесь звертається до образу Тараса Шевченка: Чому тепер тебе немає, В ці дні безладдя і негод, Коли над кручами блукає Війною змучений народ? Олександра Олеся розривають навпіл бажання повернутися і усвідомлення ризикованості повернення. І так майже 26 років. Що пережило його змучене серце, розкажуть вірші "В журбі я сонцю не радію...", "О, принесіть як не надію, то крихту рідної землі", багато інших. У час становлення державності Україна прислухається до голосу свого люблячого сина. Він і нині озивається в десятках нових пісень, звучить зі сцен і трибун. Збулися слова поета: Хто зберіг любов до краю І не зрікся роду, Той ім'ям не вмре ніколи В спогадах народу.

     Пропоную скласти твір на тему "Мої шкільні реформи" так:
     Якби я став би міністром освіти, то я б дещо змінив. По-перше, я б удосконалив навчальну програму. Сьогодні наука та техніка роблять активні кроки вперед. З ними має крокувати і освіта. Проте, навчальна програма стоїть на місці. Я б вніс в навчальну програму багато нового. По-друге, я б скоротив кількість домашнього завдання. Проте ввів би обов'язкове відвідування гуртків. Тоді б діти могли займатись тим, що їм справді подобається. А ще я не забував би про вчителів. Бо вчителювання - справа складна. Вчительська професія стала б однією із найпрестижніших. Ось які реформи я би провів, якби став міністром.