Надо предложения с присливныкамы негде нету весь интернет перерила

всюди добре, а вдома найліпше.

а йому щодня неділя.

буде плачу досхочу.

 

тиха вода, а як гарно камінб шліфує.

прийшла весна дуже красна.

злива довго не йде

Привіт! як у тебе справи? -дуже добре,а у тебе як? що нового вивчали на уроці укр.м? -сьогодні ми писали твір н а те му "чи все можна придбати за гроші? " -дуже цікаво.що ти відповіла? -на мою думку гроші це н е найважливіша річ. -чому? адже ми к купуємо все за гроші. -звісно це потрібно,але здоров'я та щастя ніколи за г роші не купиш,а особливо час. -а якже лік и? а стати щасливим можна придбавши квиток на концерт улюбленого співака. -не проти всіх хвороб є лік и. а щасливими нас зроблять речі як і є безкоштовними. -що ти маєш на увазі? -я говорю про сміх,ве селощі,к о хан ня,сім'ю.все це безк ош тов не.потрібно навчитися розуміти це та радіти життю,а не грошам. -певно ти права! навколо нас так багато незбагенного та чарівного,а за гроші все не купиш.

На жаль, в останні роки з україни виїхало багато її дочок та синів. тепер вони живуть у інших країнах, можливо, не всі сюди вже повернуться. хтось з них, залишивши україну, знайшов кращі умови життя і тепер зневажає свою батьківщину. що ж відбувається з тим, хто забуває свій народ? тобто своїх близьких, рідну мову, культуру, традиції? я не засуджую таких людей, просто вважаю, що вони багато втрачають. зв’язки з рідним – найсильніші зв’язки, вони дарують людині повагу до себе, внутрішні сили та тепло любові. також я думаю, що забути батьківщину – це означає втратити багато цінних надбань. адже знання традицій, навички рідної культури – унікальні. можна навчитися нової мови, але те, що було дано у дитинстві – незамінне, бо другого дитинства у житті не буває. люди можуть думати, що ці надбання їм вже більше за межами україни не знадобляться. наприклад, вважають, що українська мова за кордоном не стане вже у пригоді. і відмовляються від неї! але така позиція, на мій погляд, не має правди під собою. всі надбання, які дала батьківщина, можуть виявитися навіть на чужині дуже цінними, просто безцінними для людини. в тому числі знайти хорошу роботу, нових друзів. варто лише поглянути на них! у романі і. багряного «тигролови» описана родина сірків, які зберегли українські традиції на далекому сході, святкують національні свята навіть там і насолоджуються ними! ще я вважаю позитивним прикладом українця на чужині письменника миколу гоголя. він став відомим автором у санкт-петербурзі, але у своїх книжках дуже багато описував побуту та традицій українців. втратити зв’язки зі своїм народом, забути його – це неначе втратити частинку своєї душі. (або) часто той, хто виїхав за кордон, швидко забуває свою батьківщину. людина з головою поринає у нові потреби, можливості, клопоти та проблеми. тоді швиденько втрачаються зв’язки з колишніми друзями, а часто навіть з близькими, рідними людьми. звичайно, таке стається не з усіма українцями, що переїхали до інших держав. але приклади існують. з цього приводу я можу сказати, що засуджувати такого колишнього мешканця україни я би не став. але не схвалюю подібну поведінку людей, бо, відрізавши від себе все рідне, особистість сама собі завдає шкоди. така моя думка. втративши зв’язок зі своїм корінням, людина не стає на чужині для всіх такою рідною, якою вона була для своїх близьких. чужинці дуже добре відчувають тих, хто зневажає батьківщину. вони приймають як своїх та дарують визнання тільки тим, хто в глибині душі тримає вогник любові до батьківщини та береже його. добрими українців, які ніколи в житті не забували про рідну землю та своїх кревних товаришів були тарас шевченко та леся українка. де тільки не доводилося їм жити та подорожувати! тарас шевченко був вимушений провести у засланні в середній азії багато років. але малюнки, книжки українською, які вони залишили всьому нашому народові у спадок — це краще свідоцтво їхнього сердечного тепла до всього, що було для них рідним. але я повернуся до своєї думки про тих, хто забуває свій народ після переїзду до іншої країни. рідна мова теж часто забувається, адже переселенець задля зручності займається вивченням нових мов, спілкується ними, а рідна мова відкладається у найдальшу шухляду. я вважаю, що хтось може призабути мову свого народу, коли довго нею не спілкується. наприклад, людині просто ні з ким говорити українською, адже навкруги немає жодного земляка! а доступу до інтернету, наприклад, немає. чи він обмежений — зустрічається й такі випадки. тоді б я людину не засуджував. а от коли переїжджі громадяни україни зневажають свій народ, ще не встигнувши освоїти нове місце проживання, це для мене є неприємним. адже покинуті близькі люди, друзі та родина часто сумують, тужать від такої поведінки, переживають за тим, хто від них відкараскався. батьківщина є незамінною — таке моє глибоке переконання. і прикладом для себе я вважаю тих українців, хто зумів зберегти на чужині свої традиції, мову та культуру.